Нещодавно до мене приїхала моя колишня сваха. Я була дуже здивована її появою в моєму домі, але прийняла гостю.
Вона відразу перейшла до справи, сказала, що приїхала, щоб порадитися зі мною, як нам помирити наших дітей.
Прожили наші діти всього рік, але проблеми почалися ще до їхнього одруження.
Хоч я і противник розлучень, але коли два роки тому моя дочка прийшла і сказала, що йде від свого чоловіка, я їй слова не сказала.
Я вважаю, що діти розлучилися через мою сваху, і зараз спробую пояснити свою точку зору.
Самі ми родом з села, живемо за 80 кілометрів від обласного центру. Живем як всі: не бідні, і не багаті.
Наша єдина донька Христина поїхала вчитися в університет, а на четвертому курсі вона зустріла Руслана.
Почали вони зустрічатися, а нам з батьком про нареченого дочка розповіла лише тоді, коли хлопець зробив їй пропозицію.
Руслану тоді було 29 років, він на 8 років старший за неї. Єдиний син у своїх батьків, ніколи одруженим не був.
Ну що ж, згідно з нашими традиціями, приїхав Руслан з своїми батьками до нас в гості, так би мовити, прийшли старости на сватання.
Я накрила щедро стіл, готувалася кілька днів до прийому гостей.
Приїхали до нас майбутні свати своєю машиною, вийшли, глянули навколо, і я відразу помітила в очах майбутньої свахи розчарування.
Я себе заспокоювала, може то не через нас, може їй в дорозі стало недобре. Але ні.
Причина була дуже проста – ми занадто бідні для них.
Як з’ясувалося пізніше, вони живуть у триповерховому будинку, а ми – в звичайному.
Напевно, вона сподівалася, що ми живемо багатше, хоча, чесно кажучи, нам гріх скаржитися.
Далі ми почали обговорювати весілля і ніяк не могли зійтися на всіх організаційних питаннях – починаючи від вибору музикантів і закінчуючи місцем проведення.
Свасі не подобалося нічого з того, що пропонувала я. Складалося таке враження, що все має бути так, як хоче вона.
І я б на все погодилася, але моя дочка не хотіла цього робити, вона відкрито заявила, що весілля її, і тільки їм з нареченим вирішувати, як відзначати цей день.
Закінчилося все тим, що від весілля, як такого, ми відмовилися. Я вже тоді зрозуміла, що нічого доброго з цього не буде.
Молоді розписалися і стали жити в знімній квартирі.
З нами жити вони не хотіли, казали, що далеко, а у свахи, в її триповерховому будинку місця для них не знайшлося.
Вірніше, пропозиція від сватів була, але коли молодята попросили віддати їм окремий поверх, і зробити окремий вхід, щоб вони господарювали окремо, батьки Руслана відмовили їм, сказали, що вони там єдині господарі.
Гроші за оренду житла платила моя донька, бо Руслан постійно їй нагадував, що у нього є де жити.
А свати приймали у себе лише сина, мою дочку вони особливо бачити не хотіли.
Коли Христина мені все розповіла і повідомила, що вона хоче розлучатися, я її не підтримувала, але і не зупиняла.
Я б і сама на її місці так довго не витримала.
Ну правда, що це за життя? Від чоловіка донька не отримувала ніякої підтримки.
Після розлучення Христина залишилася і далі жити в цій знімній квартирі, а Руслан повернувся до своїх батьків.
У дочки була хороша робота, тому вона сама на себе заробляє і повертатися в село не планує. У неї є мрія – купити собі квартиру.
Ми з чоловіком її підтримуємо, але поки-що матеріально допомогти не можемо.
Ми вже стали забувати цю історію, і сподівалися, що невдовзі у дочки особисте життя налагодиться, і вона знайде собі достойного чоловіка.
Тому побачити сваху у себе я аж ніяк не сподівалася.
Вона дуже змінилася, говорить зовсім по-іншому. Каже, що діти молоді, ще нічого не розуміють. А ми на те і батьки, щоб підказати їм правильне рішення.
Сваха мене переконує, що дітям допомогти треба. Бо ні її Руслан нікого собі не знайшов, ні моя Христина.
Тепер вона вже каже, нехай би сходилися назад і жили, вона навіть готова вже їм окремий вхід зробити.
Але я свасі відразу сказала, що в життя доньки втручатися не буду. Нехай Руслан іде до неї і вони разом приймають рішення.
Ну хіба не так? Чи таки сваха права, і дітям треба допомогти?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
