Я відмовилася віддавати брату гроші, і тепер моя рідня зі мною не спілкується, називають мене черствою і жадібною.
Якщо чесно, то я просто не розумію, в чому моя вина, тому мені доволі прикро через ситуацію, яка тепер склалася.
Мені 34 роки, я досі незаміжня, у мене немає ні чоловіка, ні дітей. З сім’єю я свідомо не поспішала, хотілося хоч трохи спочатку стати на ноги, а потім вже думати про дітей.
Тому я з дому пішла відразу після школи. Наша сім’я жила дуже бідно, тому що мій тато хворів, і всі гроші йшли йому на лікування.
Коли я закінчила школу, батька не стало. Мій брат Юрій відразу сказав, що хоче забрати собі стару татову машину, бо буде таксувати, і допомагати таким чином мамі.
Я не мала нічого проти, бо в мої плани були значно далекоглядніші, ніж у брата. На відміну від нього, я хотіла вивчитися і отримати професію, щоб в майбутньому добре заробляти, бо я розуміла, що сподіватися мені нема на кого в цьому житті.
Брат почав таксувати, і навіть став непогано заробляти. На радощах він одружився в 21 рік. Я йому казала, що це зарано, що йому краще треба було піти вчитися, та брат мене не слухав, бо вважав, що вже заробляє достатньо грошей, щоб утримувати родину.
Як не дивно, але мама наша його підтримала, і навіть впустила молодят до себе в квартиру. Вони стали собі там жити своїм життям, а я своїм, бо розуміла, що повертатися додому мені просто нема куди, адже в мами всього 2 кімнати. До того ж, у мого брата відразу народилася дитина.
Підробляти я стала ще з студентських років, тому що розуміла, що тепер я сама себе забезпечую. А ще, я дуже хотіла придбати собі житло.
Треба сказати, що кар’єра моя почала швидко рухатися вгору, я повністю присвятила себе роботі, а гроші складала собі на житло. Мама про це знала, адже я не бачила сенсу приховувати це від неї.
Коли мама розповідала мені про брата, у якого уже троє дітей на даний час, вона завжди натякала, що я маю допомагати брату і рідним племінникам, оскільки своєї сім’ї у мене немає.
Я і допомагала, але в межах розумного – коли 2-3 тисячі гривень передам, коли взуття дітям куплю, чи іграшки якісь.
Та виявилося, що цього мало. Нещодавно брат прийшов до мене, щоб я йому грошей дала, бо їм квартира потрібна, адже з трьома дітьми вони вже не поміщаються в маминій двокімнатній квартирі.
При чому, він так і сказав – я маю ці гроші дати, а не позичити. Звичайно, я відмовила. А він побіг мамі скаржитися.
І мама вкотре стала на його сторону, сказала, що це чудова ідея – я даю свої гроші брату на квартиру, адже йому потрібніше, бо у нього аж троє дітей. А сама я можу переїжджати до неї, її квартира з часом дістанеться за таких умов мені.
Я відмовилась, мамі сказала те, що і брату, що це гроші мої, я у них нічого не просила, сама все заробила, нехтуючи своїм особистим життям, тому нікому нічого давати не збираюся.
Тепер мої родичі зі мною не спілкуються, вважають мене жадібною. А я не розумію – з якої радості я маю віддавати свої гроші брату?
Cпеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
