Ольга була одружена майже десять років, але у них з чоловіком не було дітей. Тому і розлучилися, вона поставила мету народити дитину. І тут якраз Ольга познайомилася з Орестом. Йому було 45, і він був досі неодруженим. Зійшлися швидко: симпатія і взаєморозуміння є, бажання жити разом і народити дитину. Дітей у Ореста не було теж.
Ольга щиро вважала їхню зустріч доленосною. Раптом вона ніби ожила, літала щаслива, як метелик; переїхала до нього, із задоволенням поралася в його квартирі. Рік прожили добре. А потім Орест дорікнув їй, що дитину вона так і не народила. Від цих слів Ольга відчувала себе дуже незатишно, начебто мала якесь передчуття.
Одного разу, коли Ореста не було вдома, у двері подзвонили; Ольга подумала, що це чоловік, відкрила, не питаючи. Але в дверях стояла молода дівчина років двадцяти п’яти.
Вона сказала Ользі, що є колишньою дівчиною Ореста. Вони розлучилися, а тепер вона вирішила повернутися, Орест не проти.
– Я тоді не хотіла дитини, вважала, що рано, а тепер дозріла, – сказала незнайомка. – Так що краще тобі звідси піти, – заявила вона, – ти ж не можеш йому народити, ти то вже далеко не молода.
Дівчина так спокійно говорила на тему, яка викликала вир емоцій в душі у Ольги, що та не витримала, і почала збирати речі. На цю сцену додому якраз повернувся Орест. Все, що він зміг сказати засмученій Ользі: «Вибач».
Вона зібрала речі і пішла, висловивши все Оресту, який винувато ховав очі і робив вигляд, що він ні в чому не винен. Після цього розриву Ольга, крім роботи, нікуди з дому не виходила. В очах байдужість, а на душі пустота. Подруга не раз кликала її на прогулянки, в кіно, в кафе, але все було марно.
– Не так прикро через зраду Ореста, і його жалюгідну поведінку, як прикро, що я вже не зможу народити. Я і, правда, немолода, мені вже сорок два, – зізнавалася Оля подрузі.
У цей момент заспокоювати Ольгу було марно. Минув час, і зі своєю тугою і розчаруванням вона впоралася сама. Але для цього потрібен був ще рік.
А нещодавно Ольга вийшла заміж. З Олександром вона познайомилася на роботі. Він вдівець, у нього вже двоє дорослих дітей і навіть онуки є. Спочатку Ольга скаржилася, що незвично замість рідних дітей бачити чужих онуків. Вони приходили, бігали по квартирі, все розкидали, і спочатку це дуже дратувало Ольгу. А потім жінка звикла і вже не уявляла собі життя без них.
Не може бути завжди погано, у кожної людини настане такий час, що все буде добре.
Фото ілюстративне – orionet.