– Не варто, Маріє, змішувати ці поняття, родина родиною, а гроші – окремо. Сама подумай, ми вже давно не діти, які цукерками ділилися, – каже мені Віктор.
А я слухаю його, і розумію, що нема в мене більше брата, бо гроші його дуже змінили. Ми в дитинстві і справді останню цукерку наполовину ділили, і я сподівалася, що ми так протягом усього життя будемо одне одному допомагати. Та мушу визнати, що я помилилася.
У мене зараз склалася непроста ситуація, і в силах брата мені допомогти, та він відмовив мені. Після цього я навіть не хочу підтримувати з ним родинні стосунки, бо який він мені брат після цього?
Віктор живе доволі заможно, у них з дружиною є нова трикімнатна квартира в центрі міста, яку вони придбали років 4 тому. А свою стару двокімнатну квартиру вони здають в оренду.
Віктору 40 років, у них є єдиний 20-річний син, який з ними не живе, він зараз живе і вчиться за кордоном, в Німеччині, і додому повертатися не збирається.
Брат дуже добре заробляє, і дружина його теж від нього не відстає, так що живуть вони дуже заможно і ні в чому собі не відмовляють.
З братом ми бачимося рідко, я старша сестра, у мене двоє дорослих доньок, старша нещодавно заміж вийшла, а молодша школу закінчує.
На відміну від брата, я живу скромно. У нас невелика двокімнатна квартира, в якій ми всі і жили. Але зараз, коли дочка вийшла заміж, виникла проблема з житлом.
Тому я і подумала – брат чужим людям квартиру здає, то чому б не допомогти рідній племінниці? Все ж, не чужі люди.
Його сину ця квартира точно не пригодиться, наскільки я знаю, він планує залишатися за кордоном. Сам брат настільки добре заробляє, що ті кілька тисяч гривень, які він отримує з оренди, йому ніякої погоди в фінансовому плані не роблять.
Я взяла коробку цукерок і пішла в неділю до брата, просити, щоб він впустив у свою вільну квартиру мою дочку з зятем. Була впевнена, що брат мені не відмовить.
Але на мене чекав сюрприз. Вдома була лише невістка, і вона популярно пояснила, що гроші і родинні стосунки змішувати не можна, так що вони і далі здаватимуть своє житло чужим людям.
Коли брат повернувся додому, він лише підтвердив слова своєї дружини, мовляв, сестричко, вибачай – нічим не можу допомогти.
– Маріє, зрозумій, я зараз їх впущу, вони там обживуться, і що мені потім робити? Виганяти рідну племінницю з дітьми? – виправдовується брат.
Я сиджу у них на кухні, п’ю чай з цукерками, які ж я купила за останні гроші і принесла, а у них бутерброди з червоної ікри.
Пригощати мене вони навіть не збиралися, а це ж неділя, ми рідні люди, могли б посидіти, поговорити, зрештою, не так вже й часто ми бачимся.
Проте, брат з невісткою мені відмовили і швидко випровадили з свого дому. Я вийшла від них, і так мені образливо стало, що не можу словами передати. У них же все є, могли б підтримати трохи мене.
Ми в дитинстві з братом жили дуже дружно, як старша сестра я з ним усім ділилася, завжди захищала його. Думала, він виросте і буде мені опорою і підтримкою. Та, на жаль, це зовсім не так, тепер розумію, що нема у мене брата.
Невже для нього гроші важливіші за родинні стосунки? Якби я була на його місці, то точно б допомогла йому. І хто з нас неправий в цій ситуації?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
