fbpx
Життєві історії
Неймовірно, але моїй бабусі зробила нестерпним життя її рідна дочка, моя мама

Ця історія про мою рідну бабусю. Про те, як нелегко їй живеться в мирний час. Але я нічого змінити в цій ситуації не можу. Але про все по порядку.

Я жила з мамою і бабусею в маленькому, Богом забутому місті. У 21 рік перебралася в сусіднє, велике місто, влаштувалася там на роботу, знайшла собі хлопця, стала з ним знімати квартиру. Джерело

Мама з бабусею вирішили, що їм теж треба переїжджати. Але мама панічно боялася продавати квартиру і купувати нову. І всіх тих труднощів боялася, з якими вони можуть зіткнутися. Їй здавалося, що її обдурять, гроші вкрадуть, вона залишиться на вулиці.

Тоді ми вирішили так: я беру на своє ім’я іпотеку, а вона продає квартиру і з бабусею в’їжджає в нове житло, яке вже буде чекати їх тут. Рuзики мінімальні.

Ми все це провернули за рік. Потім погасили іпотеку на гроші з проданої квартири. Я через договір дарування передала квартиру матері, вона стала її власницею.

Мама в нашому місті продала трикімнатну, купили вони двокімнатну квартиру. Гроші залишилися, вона поклала їх на банківський рахунок. Але я, як вихована людина, про них не заїкалися. Ми з чоловіком збирали на початковий внесок самі, фінансової допомоги не просили.

Читайте також: Маріє, у мене до тебе справа. Постарайся спочатку вислухати, а потім кричати. Мама переїжджає жити до нас, бо брат вигнав її з дому

І тут починається кoшмар. Мама моя була людиною нервовою, роздратованою. І чи то був стpес від переїзду, чи щось інше, але вона почала мyчити своїми причіпками і скандалами 75-річну бабусю.

Кричала, що даремно вони переїхали, багато з майна довелося роздати. Що вона не може знайти роботу (хоча трохи пізніше вона її знайшла, стала працювати з дому, на комп’ютері). Що мати їй життя зламала (це не так, бабуля завжди намагалася допомагати їй. Коли мій батько пішов, мене вона ростила).

Старенька її дратує своєю присутністю. Ось вона помішує суп на плиті, ось вона вмикає телевізор, кашляє вночі. Кожен звук виводить її з себе, вона починає крuчати, звинувачувати нас у всіх гріхах.

Бабуся часто приїжджає до мене, сидить у нас до самого вечора. Я їй ключ дала, чоловік про це знає. Вона до його приходу намагається виїхати. Але хіба це діло? У 75 років мотатися по місту, тільки щоб вдома не сидіти, тому що це нестерпно?

Мати нетовариська, відлюдна людина. З сусідами пересварилася, зі старих подруг ні з ким не тримає зв’язок. Зі мною вона теж розмовляє грубо, але мене рятує те, що я з нею не живу.

Я ось думаю іноді – а якби вона не погасила той іпотечний борг? Мені б довелося платити гроші за квартиру, в якій вони живуть? І якби я не змогла платити, вони б обидві на вулиці опинилися?

Спочатку, коли я погоджувалася на всі ці aвантюри, ця думка не приходила мені в голову. А тепер я не виключаю і такого варіанту.

Бабусю шкода до сліз. Як же, їй, бідній, дістається. А вдіяти ми з характером її дочки і моєї матері нічого не можемо. Ковтаємо образи.

Бабуся згадує своє дитинство, післявoєнні роки. Жили бідно, але дружно. Ніхто нікого не ображав.

А зараз? Гроші є, квартира є. Місто поміняли. А скaндали і прuниження вдома кожен день. І зробити з цим нічого не можна. Тільки теpпіти.