– Так орати треба на твоєму Сергію! – каже сорокарічній Людмилі мама-пенсіонерка. – Нехай поменше придурюється! Он батькові нашому за сімдесят, він і на дачі оре, і вдома все робить, і з магазину сумки пре! А тут молодий мужик розлігся на дивані, в боці у нього пульсує! Тьху! Я і то не лежу, в своєму віці, а тут! Добре влаштувався – всі навколо танцюють. Нехай встає і на роботу вaле ! На пoхoрон він собі ще не заробив, так йому і скажи!
Людмила в шлюбі без малого сімнадцять років. У них з чоловіком двоє дітей-школярів. У молодшого сина в дитинстві були проблеми зі здоров’ям, тому Людмила довго не працювала, сиділа вдома, займалася дітьми: навчання, лікування, гуртки-секції, підготовка до школи.
Зараз, слава Богу, все більш-менш нормалізувалося, хлопчик вже в п’ятому класі, а Людмила дуже вдало знайшла роботу недалеко від будинку, працює третій рік і навіть робить якусь кар’єру, хоча про це вже навіть не мріяла.
І, здається, все добре, жити б тепер так радіти: діти самостійні і майже дорослі, своє житло, улюблена цікава робота, на якій все ладиться і все виходить.
Тільки, мабуть, в цьому житті без проблем не буває, і вилазять вони найчастіше з того боку, звідки не чекаєш.
Раптово став скаржитися на здоров’я чоловік.
І спочатку Людмила злякалася не на жарт: настільки на нього це було не схоже. Чоловікові зовсім небагато за сорок, спортивний, підтягнутий, ще до недавнього часу в басейн ходив по суботах і пару раз в тиждень бігав у парку вранці. Ніколи нічим не хворів, максимум – ГРЗ, лікарняні не брав, відлежувався вдома день-другий, якщо вже зовсім було погано – і на роботу. Аж до того, що й гадки не мав, де розташована поліклініка.
Ну а як інакше, багато років він був єдиним годувальником сім’ї. Та й роботу свою любив, робив з душею, аж до того, що і вечорами сидів мало не до ночі, і по суботах мотався в офіс, і додому зносили паперу і сидів ночами – ти, мовляв, йди лягай, а мені потрібно ще попрацювати.
Загалом, трудогoлік класичний.
І коли така людина раптом замість того, щоб стрімголов летіти в офіс, лягає на диван і згортається калачиком – стає не по собі.
При цьому виразних скарг чоловік не пред’являє. Кожен день болить в новому місці. Те рука нiміє, то голова болить, то в очах темніє, то в боці коле, то в животі намацується “щось не те”. Людмила потягла чоловіка по лікарях. Були й у районних, були і у платних, були і на консультаціях у професорів, обстежувалися уздовж і поперек, здали всі можливі аналізи, від глuстів до oнкoлoгії. І нічого серйозного не виявили. Такого, щоб прямо ось лежати, дивитися в стелю і сумно твердіти: “Мабуть, недовго мені залишилося.”
Хоча жоден лікар не говорить, що чоловік Людмили повністю здоровий.
Дрібні незначні відхилення знаходять практично всі. Трохи підвищено одне, трохи знижений інше – ну а чого ви хочете, при наших стресах і екології. Школярів вже здорових немає, а дорослих людей за сорок тим більше.
Але чоловікові Людмили, за словами лікарів, хвилюватися нема про що. Потрібно просто постежити за режимом. Правильно харчуватися, виключити жирне і інше некорисне, більше гуляти, досить спати. Ну можна в принципі прокoлоти курс вітамінів.
– Так у нього все в порядку? – ще раз уточнює Людмила.
– Еееее. Нууу. Не те, щоб – мимрять. – Ось і холестерин підвищений, трохи, але все одно – привід насторожитися. Тиск в минулий раз не в нормі. Ні, не критично поки, але треба постежити, регулярно вимірювати, є передумови. І аналізи – в цілому непогані, але. І тахiкaрдія! Так, вітаміни однозначно потрібно прокoлоти!
– Так він все-таки не здоровий? – лякається дружина.
– Ні, ну що ви! – втішають доктора. – В цілому все в порядку! якщо буде правильно харчуватися і дотримуватися режиму, все буде відмінно.
Півроку тому чоловік остаточно пішов з роботи, і тепер хвoріє вдома.
Знову свербить, то тисне, то тягне, то якось дивно пульсує.
По дому він теж нічого не робить – він же хвoрий. І все тепер на Людмилі. Діти, будинок, господарство і забезпечення сім’ї. Це непросто, і іноді Людмила з досадою висловлюється чоловікові – мовляв, ну невже ти не міг за цілий день хоча б макарони зварити?
– Стривай, – сумно зітхає чоловік. – Потерпи ще трохи. Ось пoмpу скоро – вам всім буде легше.
Скандалити і ставити ультиматуми Людмила побоюється – раптом, правда, людина серйозно хвoра? Раптом він на ногах не стоїть, і дні полічені, а вона тут до нього з претензіями і немитими каструлями?
А з іншого боку – ну обійшли адже за два роки всіх лікарів, і не по одному разу, і якби щось було, напевно б знайшли?
Хоча знайшли купу всього в поліклініці – однозначно про те, що чоловік здоровий як бик, не сказав ні один лікар. Може, він і справді не може працювати?
– Ти хоч вночі слухай, дихаю я або вже ні, – сумно заявив вчора ввечері чоловік, вимикаючи світло.
Як бути в такій ситуації? Людмила гірко проплакала цілу ніч.
