Переходимо час посту з однією метою – зустрітися з воскреслим Христом.
Говорячи про піст, можна уявити собі подорож, яку маємо перейти до місця чи моменту такої зустрічі, і здійснюємо цю дорогу за допомогою покаяння. Отож, покаяння є головним змістом нашого діяння в часі посту, тому всі наші тілесні обмеження, такі які відмова від певних видів їжі, шкідливих звичок, всі наші молитви мають супроводжуватися свідомістю, того, що це є шлях каяття за гріхи.
При поверхневому сприйнятті посту, завжди легко піддатися переконанню, що піст саме і полягає в відмові від певної їжі, в зайвих заборонах, численних обмеженнях, тоді як насправді всі ці речі мають місце, як допомога в нашому спрямуванні своїх думок до Бога, в нашому поверненні до Батьківського дому.
Розуміючи таку трудність властивого сприйняття посту, де покаяння займає головне місце і являє собою наше повернення до Отця, до люблячого Батька, Церква ще перед постом хоче підготувати нас до правильного розуміння посту – таким чином ми вчимося прагнути зустрічі з Христом, не страхаючись труднощів, як прагнув зустрічі Закхей, до такої зустрічі ми маємо йти повні смирення як митар, а не як фарисей, що лише самооправдовував себе, ми маємо вірити в те, що Бог простить, як батько простив блудному синові і відчути себе в стані гріха як у чужій країні, не в себе вдома, як відчув це блудний син, памятати про Божу справедливість та любов до Бога та ближнього, як мірило під час Страшного суду.
Так Церква розкриває перед нами зміст справжнього покаяння. На завершення, в неділю, після якої розпочинаємо перший день посту, Церква нагадує, що ми покликані до Царства Небесного і подібно як Адам через непослух сам себе позбавив раю, плакав напроти раю і жалів за ним, так ми маємо плакати та жаліти щиро що через непослух відкидаємо Божу любов.
В цю ж неділю відкриваємо для себе, що початком такого примирення з Богом є примирення з нашими ближніми. Ми не зможемо належно, з користю почати шлях до Воскресіння, якщо не примиримося нашими ближніми.
Шлях посту, шлях нашого покаяння є дорогою нашого звільнення від гріха. Саме в цю останню неділю перед постом ми в Євангелії чуємо про ці необхідні передумови нашого звільнення від гріха:
Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших. Коли ж ви постите, не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє обличчя, щоб було видно людям, мовляв, вони постять. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє обличчя, щоб не показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що перебуває в тайні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі. Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії і викрадають. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають. Бо де твій скарб, там буде і твоє серце. (Мт. 6, 14-21)
Примиритися з ближніми, простити іншим провини та самому попросити пробачення – це ознака того що ми стаємо на шлях, який веде до Бога, а отже це шлях мого віддалення від гріха.
Там де панує гріх, там є дуже далеко до примирення та взаємопрощення. Гріх супроводжується поділом, роздором, сваркою, ненавистю. Простити – це значить впустити Царство Боже в своє життя, розірвати вузи гріха.
Сама Вечірня перед початком Великого посту дуже яскраво та конкретно передає нам справжній зміст, настрій цілого Великого посту, тому до речі, вартує прийти до храму на це Богослуження. Варто вслухатися та задуматися над змістом усіх піснеспівів цієї Вечірні.
Перед тим як розпочати піст, саме на молитві цієї Вечірні можемо побачити, що піст це не є обмеження мене в чомусь, чи позбавлення мене якогось комфорту. Зовсім навпаки – це час, який даровано мені Богом, це сприятливий час підготовки до зустрічі з воскреслим Христом:
Засяяла твоя благодать, Господи, засяяло і просвічення душ наших. Це час підхожий, це пора покаяння. Тож відкладім темні діла і зодягнімся в одежу світла, щоб пропливши велике море посту, прибули ми до воскресіння на третій день Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, що спасає душі наші (Посна тріодь, Сиропусна неділя ввечері, стихира на стиховні Вечірні).
На завершення Вечірні у Сиропусну неділю ввечері відбувається Чин всепрощення, як момент нашого примирення з ближніми. Таким чином, ми маємо зрозуміти, що необхідно реальними вчинками звершувати покаяння – перед тим як просити прощення гріхів перед Богом, відпустімо все зло, згадаймо кого ми скривдили та попросімо пробачення, також пробачмо всі образи.
Також важливо пам’ятати, що не будемо мати жодної користі, коли таке примирення відбудемо як просту формальність – наше примирення має виходити з серця. Для того щоб мати змогу стати на шлях покаяння у Великому пості шукаймо справжнього миру, згадуючи слова св. ап. Павла:
Усяка досада, гнів, лють, крик та хула мусять бути викорінені з-посеред вас разом з усією злобою. Будьте, натомість, добрі один до одного та милосердні, прощайте один одному, як Бог у Христі вам простив. (Еф. 4, 31-32)
диякон Тарас Ляшок
Читайте також: 6 ВАЖЛИВИХ ПИТАНЬ ПРО ВЕЛИКИЙ ПІСТ
Популярні статті
- На саме Різдво я мала одного дивного гостя, ніколи б не подумала, що ще колись побачу його, а він взяв, і сам прийшов. Це був мій колишній чоловік Степан, він постарів за всі ці роки, але я відразу його впізнала. Виявилося, що сімейне життя на чужині у нього не склалося, дружина все майно забрала собі, залишивши його без нічого. І тут Степан згадав про сина, хтось розповів йому і про мій будинок
- Я вийшла заміж доволі пізно, аж в 36 років, і тепер вже сумніваюся, чи правильно я зробила. Всі важливі рішення чоловік приймає разом з своє мамою, моєї думки ніхто не питає, а мені все це не подобається, не про таке сімейне життя я мріяла
- На Йордан, 19 січня, я сама сиділа вдома, бо донька з зятем кудись пішли в гості, а про мій день народження вони забули. Але ввечері приїхав мій син, з дружиною та онуками, щоб мене привітати з ювілеєм. Він побачив, що я засмучена, і відразу зрозумів в чому справа. Іван не ображається, що за 11 років, поки я була на заробітках, я все доньці висилала. Син пропонує мені до нього переїхати, щоб не бути тут зайвою
- Коли мами не стало, татові було всього 55 років. Він сумував за нею, нічого не хотів робити, обійстя заросло бур’янами. А потім до нього стала ходити сусідка, тітка Тамара підмовляла батька, щоб він перебрався до неї. Тато мене не слухав, а зробив, як сказала вона
- У нас з чоловіком виникли фінансові труднощі, нам були потрібні кошти. У мого брата гроші були, і ми з чоловіком пішли до нього в надії, що він нам позичить необхідну суму, але брат відмовив. Він сказав, що мені одній віддав би ці гроші навіть просто так, але Валерію він навіть в борг їх не дасть. Тоді я взяла кредит, і тепер я про це дуже шкодую