Мої батьки розлучилися ще тоді, коли я була доволі маленькою. Мама сама пішла від батька до чоловіка, з яким у неї колись були стосунки.
Всього добре я вже не пам’ятаю, але знаю, що тато у мене був дуже хорошим, він дбав про нас з мамою, і дуже нас любив.
Але у мами були почуття до іншого чоловіка, і вона вирішила, що це для неї важливіше, ніж сім’я.
Відтоді моє життя змінилося не в кращу сторону – ми з мамою з трикімнатної світлої і просторої квартири переїхали до її нового чоловіка, дядька Степана, в сусіднє місто, де у нього була кімната в якомусь гуртожитку.
Мама відразу сказала, щоб я називала її чоловіка татом. А мені було дуже важко зрозуміти, що відбувається, і чому.
Після переїзду у мене почався не найкращий період у моєму житті. На той час я вже знала, що дядько Степан, це перше і єдине кохання мами.
Це на тата вона могла образитися за будь-яку дрібницю, а новому чоловікові прощала все, навіть те, що він ніде не працює, і грошей додому не приносить.
Ми жили дуже бідно, а через відсутність грошей між мамою і вітчимом часто виникали непорозуміння.
Мій рідний батько платив аліменти на мене, але на ці гроші жила вся наша сім’я.
В новому шлюбі у мами народилося ще двоє дітей, у мене з’явилися ще братик і сестричка.
В результаті я стала нянькою для її дітей. Тому я мріяла пошвидше втекти від них, хоч куди, але подалі.
В маминій новій сім’ї я була просто нянькою і додатком до грошових надходжень від батька і бабусі.
Коли я закінчувала школу, то прийняла рішення повертатися до свого батька. Там нарешті зітхнула з полегшенням, закінчила випускний клас і пішла вчитися далі.
Не встигла трохи відігрітися в теплі батьківської любові і бабусі (його мами), як по черзі втратила обох.
Спочатку ми провели бабусю в останню путь. Свою трикімнатну квартиру вона залишила мені. Я по суті, одна спадкоємиця у них в сім’ї.
Але через півроку не стало тата. І хоча мені було вже 20 років, мені дуже була потрібна підтримка.
Я була вдячна мамі, що вона приїхала провести тата в останню путь. Відійшла в сторону образа.
Я ображалася на неї не за те, що вона пішла від тата, а за те, що я була зайвою для неї в її житті з новим чоловіком.
Та й останні роки вона не дуже-то цікавилася моїм життям.
Після розмови з нею, я остаточно зрозуміла – з відходом тата, я повна сирота в цьому світі.
Хоча яка розмова? Ультиматум, вимогу, яку мені поставила мама. Виявляється, вона не заради підтримки приїхала, а заради спадщини.
Адже і за татом все успадковувала я. Це не тільки квартира, це машина, дача. Були ще деякі заощадження батька.
Мама чомусь вирішила, що я повинна ділитися спадщиною з нею і її дітьми.
Я з цим не згідна, бо вважаю, що мамі я нічого не винна. Вона сама зробила свій вибір, коли йшла від батька. Та якби у неї був шанс щось поділити, відсудити в свій час, вона б його не упустила. Адже з своїм новим чоловіком вони жили дуже скромно.
Тому мама стала наполягати, щоб я продала бабусину квартиру, а грошима поділилася з нею.
Я взагалі не розумію, яким боком вона причетна до бабусиної квартири? Тому я зразу їй сказала, що нічого продавати не збираюся.
Загалом, мама грюкнула дверима, назвала невдячною, і залишилася я одна.
Якщо раніше я дзвонила сестрі з братом, і ми спілкувалися, то після цієї розмови вони скидали мої дзвінки, мабуть мама розмалювала їм все своїми барвами.
Відтоді минуло вже десять років. У мене своя сім’я, але недавно я знайшла брата в соцмережі.
Він уже одружився. Написала, а він мене заблокував.
Даремно вони так. Я впевнена, що це мама їх так налаштувала проти мене. Але в чому я винна?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
