fbpx

Недавно у Анни трапилася несподівана радість – вона отримала в спадок від далекої родички однокімнатну квартиру в іншому місті. Квартирка маленька, без ремонту, після бабусі, з відповідним інтер’єром. Але це житло, власні квадратні метри, яких так не вистачає їхній сім’ї. Але Анна заявила, що пускати в однокімнатну квартиру дочку з чоловіком і дітьми та не збирається. Так само як і сама переїжджати туди не буде

– Я їй кажу, Анно, а чому ти все це терпиш, чому ти не виселиш їх зі своєї квартири? – розповідає про подругу 57-річна Віра Олексіївна. – Нехай ідуть на знімання або куди завгодно! А вона – як я вижену, дочка з дітьми тут прописана. Тільки чекати, коли самі з’їдуть!

Хоча я вважаю, чекати марно. Вісім років майже з матір’ю живуть, двох дітей народили. А рік тому ще й кредит взяли на машину! У них житла немає, а їм машина потрібна.

Анні Степанівні, подрузі Віри, під шістдесят, її дочці Ларисі тридцять чотири. Живуть вони в невеличкій двокімнатній квартирі в панельному будинку. Третина квартири належить дочці, решта – матері. Вісім років тому Лариса вийшла заміж, чоловіка привела на цю ж житлоплощу.

– Лариса в школі працює, вчитель праці у дівчаток! – розповідає Віра Олексіївна. – Причому, навіть не на повну ставку. Зарплата у неї маленька. А чоловік її працює сам на себе, він фотограф. Весілля їздить знімати, ранки дитячі, інстаграм веде, в ньому щось заробляє, наскільки я зрозуміла. Якісь гроші додому приносить, але замовлення то є, то немає. Найчастіше немає, які зараз фотосесії, народу не до того. І попало їх кредит взяти на машину ще, на п’ять років. У них всі заробітки йдуть на виплату цього кредиту.

У Лариси з чоловіком двоє дітей, дівчатка семи і шести років. І кінці з кінцями вони ледве зводять, особливо останнім часом. Але пригнічує навіть не це, а важка обстановка вдома.

Спільне проживання позначилося на відносинах не найкращим чином. Чесно кажучи, дорослі члени сім’ї давно вже дивитися один на одного не можуть. Зрозумівши, що своє житло «діти» в доступному для огляду майбутньому не куплять, Анна Степанівна почала планомірно виживати дочку з сім’єю з квартири, все одно куди. Аби з’їхали.

– Бурчить постійно, ходить з ганчіркою, демонстративно все за всіма протирає, голосно коментуючи, які всі навколо незграбні і ліниві, – розповідає Віра Олексіївна. – Зятя в очі ображає, називає приймаком, соромить постійно, що він заробити собі на нормальні черевики не може, ходить в стоптаних до дір.

– А зять як на це все реагує?

– Мовчить… Сидить у своїй кімнаті в основному, на кухню виходить, коли там нікого немає. Тому що знає, що, якщо теща зловить його в місцях загального користування, знову влаштує чергову сцену.

– І при цьому не робить ніяких спроб якось по-іншому вирішити житлове питання?

– Ну а як він вирішить? Грошей немає! – знизує плечима Віра Олексіївна. – Знімання і автокредит одночасно вони не потягнуть.

Віра Олексіївна подругу не виправдовує, але в глибині душі розуміє.

– Вп’ятьох в двійці жити без перспективи роз’їхатися – це, звичайно, складно, – зітхає вона. – До того ж, якщо говорити зовсім відверто – ну скільки його, того життя, у нас, у пенсіонерок, залишилося? Кожен день на рахунку. А молодим – що? Час працює на них. Рано чи пізно залишаться господарями в квартирі все одно.

А недавно у Анни Степанівни трапилася несподівана радість – вона отримала в спадок від далекої родички однокімнатну квартиру в іншому місті. Квартирка маленька, без ремонту, після бабусі, з відповідним інтер’єром. Але це житло, власні квадратні метри, яких так не вистачає їхній сім’ї.

– Я за неї раділа, була впевнена, що тепер вона або сама туди з’їде, або дітей відправить. Ну так, там однокімнатна квартира, а їх четверо. Але зараз вони взагалі в кімнаті поміщаються, так що раді і щасливі повинні бути і бігти в ту квартиру, якщо мати дозволить.

Яке ж було здивування подруги, коли та почула, що пускати в однокімнатну квартиру дочку з чоловіком і дітьми та не збирається. Так само як і сама переїжджати туди не буде.

– Занадто жирно їм буде, каже, якщо їх в окрему квартиру відселити. Обійдуться! – розповідає Віра Олексіївна. – Нехай самі собі щось куплять, або на знімання йдуть.

Я кажу, Анно, ну адже вже зрозуміло, що нікуди вони не підуть і нічого не куплять, не ті люди! Роз’їхатися з ними в твоїх інтересах. Обстановка будинку у вас нестерпна вже. Але Анна вперлася – ні, і все, свого не віддасть.

Квартиру Анна Степанівна планує недорого здавати, просто щоб нерухомість не простоювала і допомагала оплачувати хоча б комуналку за себе.

– А самі продовжують жити в тісноті і непорозуміннях на сорока п’яти квадратних метрах! – не розуміє подругу Віра Олексіївна.

Якось все занадто нелогічно…

Фото ілюстративне – olx.

You cannot copy content of this page