Коли я народилася, мамі було всього 16 років, зараз мені 20, а мамі 36, татові 40. З дитинства я дуже пишалася, що у мене молоді батьки. Я дуже схожа на батька, і зовнішністю і характером. Я знаю, що тато мене любить, хоча каже про це рідко, але я знаю це. Мама, на мою думку, любила мене до восьми років, а потім народилася сестра і вся увага батьків переключилася на неї.
Жили ми у власному будинку, у мене була кімната на другому поверсі. Здавалося у мене було все: і одяг, і іграшки, і телефон, але у мене не було того, що я просто могла поговорити з батьками, вони завжди щось приховували, толком не розмовляли зі мною, не обіймали мене просто так і не цілували. Я завжди допомагала мамі з домашньою роботою і у дворі, добре вчилася в школі. За погані оцінки мене завжди лаяли, а за хороші ніколи не хвалили, а говорили, що так взагалі-то і має бути.
Ось з того моменту, як з’явилася сестра і почалися мої непорозуміння з мамою. Вона дорікала мені в усьому, як я не старалася їй догодити, вона робила вигляд, що нічого не сталося. Коли я намагалася з нею поговорити, вона ухилялася від розмови. Коли я намагалася розповісти їй, що у мене на душі, вона ігнорувала це. Мені від цього було дуже прикро. У десять років я захворіла, мені не можна було хвилюватися, щоб недуга не загострювалася.
Я мріяла, як би скоріше переїхати від батьків, особливо від мами. Сестра вчилася погано, нічого не робить по дому, а якщо мама щось її попросить, і вона не зробить цього, отримаю я, і ще мама піде і сама за нею прибере. Вона постійно їй потурає і піклується про неї, я побачила те, що до мене такого відношення ніколи не було.
Мої відносини з батьками трохи змінилися після того, як я вийшла заміж і пішла від них. Ми дзвонили один одному, спілкувалися, з татом почали розмовляти по душам, чого ніколи не було. Мама почала дзвонити, приїжджати в гості, все було добре, зіграли весілля, навіть на море всі разом поїхали. Чоловіка батьки дуже люблять, з татом вони просто як друзі, всюди разом.
Недавно не стало мого улюбленого дідуся, маминого тата. Все життя мені говорили, що це твоя квартира, все майно ми розділили, це – буде тобі. Оскільки зараз ми з чоловіком живемо на знімній квартирі, то звичайно, житло нам потрібне.
Дідусь працював на свою важко і довго. Не знаю чому, але мама якось раптово передумала віддавати мені цю квартиру. Непорозуміння між нами лише зростало.
Якось я прийшла до мами в гості, сиділа з нею, розповідала їй все, ділилася з нею, і тут прийшла молодша сестра зі школи і з порогу почала скаржитися на життя, якісь дрібниці зі школи. Мама посеред моєї розмови встала і пішла до неї, і почала її заспокоювати і говорити: «Я завжди мріяла про донечку, саме таку, як ти».
І тут мені просто захотілося провалитися. І я в запалі образи сказала, що не хотіла б мати таких батьків. Розумію, що я багато чим їм зобов’язана, і що я їх дуже люблю, але накипіло, друзів у мене толком немає, і єдина людина з якою я можу поділитися, це чоловік. Але і йому все не розкажеш.
Я образилася і пішла додому. А останньою краплею стало те, що мама розповіла бабусі, ніби то я її ображаю перед чужими людьми, і бабуся природно, їй повірила і стала на її сторону. Так ось, вони домовилися про те, що будуть продавати квартиру, і ділити гроші між мамою, маминою сестрою і бабусею, а я вже заміжня, то нехай мене забезпечує чоловік.
Ще раз кажу, що мені нічого ні від кого не потрібно, я просто хочу миру і взаєморозуміння в родині. Мені просто прикро, чому моя мама мене не любить.
Фото ілюстративне – WallHere.
