Мені 27 років, у мене є чоловік і двоє дітей. Я завжди вважала, що я єдина дитина в сім’ї. З батьками у мене завжди були теплі відносини, особливо з мамою. А нещодавно я випадково дізналася, що у мами з моїм батьком це вже другий шлюб, хотіла поговорити з нею про це, але мама розхвилювалася і сказала, що це не моя справа.
Відтоді наші стосунки з мамою стали дещо прохолоднішими, я вже і сама не рада, що затіяла цю розмову. Коли мама трохи відійшла, то розповіла мені, що перший раз вийшла заміж за розрахунком, але прогадала і після п’яти нещасливих років заміжжя, розлучилася. Сказала, що дітей в тому шлюбі не було. На цьому ми закрили цю тему і більше до неї не поверталися.
Але недавно мене через соцмережі і далеких родичів розшукав мій старший брат. З’ясувалося, що у мами в першому шлюбі таки був син, якого вона при розлученні з першим чоловіком залишила батькові, щоб не псувати собі життя. Вона поїхала в інше місто, вдало вийшла заміж за мого батька і постаралася повністю забути своє минуле.
Але, мабуть, їй це не зовсім вдавалося, бо мама часто нервувала, до того ж, останнім часом почала хворіти. Тато мій людина дуже хороша, він все їй прощав. Після таких сцен мама ставала ласкавою, задаровувала мене подарунками і все якось забувалося. Тепер я розумію, як їй було нелегко забути минуле, може совість не давала спокою, може страх викриття, не знаю.
Тому звістка про те, що її таємниця розкрилася, маму дуже засмутила. Коли я сказала, що мене знайшов брат і я вирішила з ним зустрітися, мама дуже просила мене цього не робити. Але це ж мій рідний брат, від нього відмовилася мати, а тепер ще й я! Я пообіцяла, що запрошу його до себе додому, батьку нічого розповідати не буду. Мати благала припинити спілкування з братом, боялася з ним зустрічі, але я була непохитна – десь у світі живе рідна мені людина, брат, а я навіть з ним не бачилася жодного разу.
Зустріч пройшла гірше, ніж я очікувала. Брат про матір навіть чути не захотів, сказав, що в дитинстві йому батько і бабуся сказали, що мами не стало при його народженні і лише перед своїм відходом у вічність батько розповів правду. І для нього мами дійсно немає, він так і не зміг її пробачити.
Через місяць після нашої з братом зустрічі мама серйозно занедужала і потрапила в лікарню. Зараз вона з моєю допомогою трохи видряпується, вже почала ходити по кімнаті, але погано говорить. Я намагаюся робити все, щоб їй допомогти, я відчуваю свою провину, думаю, що через те, що вона перехвилювалася. Боюся, що мама мене ніколи не пробачить. Невже я і справді зробила велику помилку, погодившись зустрітися з братом?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
