– Не зрозуміла, ви хто? – питаю я жіночий голос, піднявши слухавку телефона мого чоловіка.
– А нехай сам він вам все і розкаже. Давно пора, – сказала незнайомка і скинула дзвінок.
Дізнатися в 59 років, що твій чоловік мінімум 15 років живе на дві родини, скажу вам відверто, не просто. Я ж жила собі спокійно, і нічого не підозрювала.
Ми готувалися до 60-річчя мого чоловіка, ювілей гарний, та й прожили ми з ним 30 років разом, то ж було що святкувати. Я запропонувала, що накрию стіл вдома, у нас великий заміський будинок, покличемо рідних, друзів, сусідів, і відсвяткуємо.
Син з невісткою теж обіцяли, що приїдуть, вони в столиці живуть, але заради ювілею батька готові приїхати. Для мого сина тато завжди був авторитетом, у них особливий зв’язок завжди був.
До ювілею залишалося всього кілька днів, і напередодні свята чоловік поїхав в магазин за продуктами, а телефон свій він випадково вдома забув.
У мене ніколи не було звички ритися в його телефоні, адже завжди повністю довіряла своєму чоловікові, тому я навіть не підходила до нього.
Але раптом він став дзвонити, екран засвітився і на ньому висвітилося “Іван сусід”. Ну що ж я, Івана не знаю? Взяла без зайвих думок слухавку, щоб з’ясувати, що він хоче.
І тут, на моє велике здивування, чую не чоловічий голос, а жіночий.
“Ну і де ти забарився? Ми з сином тебе чекаємо” – сказала незнайомка, ще не підозрюючи, що говорить вона зі мною, а не з моїм чоловіком.
“Це його дружина. Ви хто? Який ще син?” – у мене за секунду виникло мільйон питань. Та незнайомка вирішила на них не відповідати.
“Може це і на краще, що слухавку взяли ви. Ваш чоловік сам вам все розповість, давно пора” – сказала вона і поставила слухавку.
Робота мене вже не бралася, я стала з нетерпінням чекати приходу чоловіка. Я ще сподівалася, що це якась помилка, або що хтось вирішив мене розіграти. Та, на жаль, все виявилося правдою.
Коли чоловік прийшов додому, я його прямо запитала, що означає цей дзвінок, і він мені прямо відповів, що вже 15 років живе на дві сім’ї.
Сказати, що я була ошелешена, це нічого не сказати. Виявляється, я 30 років прожила з людиною, про яку я нічого не знаю. Як я могла не помітити того, що у нього хтось є? Напевно, я занадто йому довіряла.
Найбільше мене вразило те, що чоловік навіть не намагався виправдатися. Він просто розповідав, складалося таке враження, що він просто хотів виговоритися.
Він розповів, що вся ця історія почалася тоді, коли ми стали розвивати свій бізнес. Чоловік відкрив кілька точок на ринку, продавав продукти, і мав продавців. В одну з них він і закохався.
Я тоді дещо відійшла від справ, бо мала певні проблеми із здоров’ям, спочатку в лікарні лікувалася, а потім в санаторій поїхала. От мій чоловік і скористався моєю відсутністю.
Він не планував нічого серйозного, думав розійтися з тією жінкою, але вона заявила, що у них буде дитина. Так у мого чоловіка в 45 років з’явився ще один син.
В той час він розвивав свій бізнес, часто їздив у відрядження, його не було по кілька днів вдома, і я вірила, що чоловік весь цей час проводить у справах, але насправді він проводив час з своєю другою сім’єю.
Утримував він їх за гроші із нашого спільного бізнесу, я ж його ніколи не перевіряла, і гроші не рахувала, тому зробити це було не важко.
Правда виплила аж зараз, і я просто не знаю, що з цією правдою робити. Чоловік просить його пробачити і жити так, як ми і жили до цього. У нас є великий будинок, є заощадження, так що ми не бідуємо. Наш єдиний син теж забезпечений, він одружений, має власну квартиру і авто.
“Коли син досягне повноліття, я куплю йому квартиру, і все” – заспокоює мене мій чоловік. А я місця собі не знаходжу, не уявляю, як мені далі бути?
Наш син ще нічого не знає, і йому буде неприємно дізнатися таку правду про батька, який для нього завжди був авторитетом і зразком у всьому.
Та й цей ювілей? Навіщо тепер його святкувати? У мене немає ніякого настрою накривати столи і говорити тости. Я просто розчавлена. Що мені тепер робити? Як в 59 років починати життя спочатку, де я собі зараз чоловіка знайду?
Мені здається, що чесніше було б, якби чоловік зізнався у всьому ще 15 років тому, тоді хоча б у мене був би вибір. А так, я просто не уявляю, як далі бути?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
