fbpx

-Не збираюся я навіть думати про те, щоб жити з свекрухою, заради того, щоб віддати квартиру доньці, – морщиться Світлана, мама Марини, жінці немає ще й 50-ти років, – я її заміж не гнала. І дітей народжувати в нікуди не змушувала. Чому я повинна з’їжджатися з її бабусею? Ось ніколи в житті не мріяла жити разом з нею

Ніхто не допомагає…

Тим більше, що бабуся Марини доводиться Світлані не мамою, а свекрухою. І сама Світлана жінка

-Важко, – скаржиться Марина подругам, – що від мами Григорія вимагати, коли своя мама не вважає за потрібне допомогти. А вона, на відміну від свекрухи не далеко, вона поруч, 20 хвилин автобусом. Але … немає бажання. Зовсім їй не потрібні ні дочка, ні внуки. За матеріалами

Марині 22 роки. За плечима коледж, тільки працювати молода жінка почати не встигла. Заміж вийшла в 19 років. А тепер вона двічі мама: синам 2 роки і рік.

-Нам же батьки ніякого старту в житті не дали, ми змушені квартиру знімати, а бабуся у мене жива, живе і процвітає. І навіть з мамою заради єдиної внучки і її сім’ї з’їхатися не погодилась. Егоїсти все. Зовсім про діток не думають.

Марина і Григорій, старший за неї на на 4 роки, живуть важко: оплату квартирної господині частенько затримують, на харчування та комуналку грошей не вистачає. Одяг для дітей і самої Марини віддають подруги і родичі.

-Яка іпотека? – вигукує вона, – Нам на знімання ледь вистачає. І ніякої надії. Але у нас є бабусі, яким все одно. Живуть кожна в двійці і в вус не дують.

-Не збираюся навіть, – морщиться Світлана, мама Марини, жінці немає ще й 50-ти років, – я її заміж не гнала. І дітей народжувати в нікуди не змушувала. Чому я повинна з’їжджатися з її бабусею? Ось ніколи в житті не мріяла жити разом.

Тим більше, що бабуся Марини доводиться Світлані не мамою, а свекрухою. І сама Світлана жінка ще молода, і чоловік її, батько Марини давно завів нову сім’ю (квартира Світлані дісталася в спадок від батьків).

-Ради чого мені жити разом з, по суті вже, сторонньою для мене людиною? – каже Світлана. – У нас нормальні стосунки з Вірою Іванівною, але ні я до неї, ні вона до мене не збирається переїжджати.

Вірі Іванівні трохи за 70. Живий-здоровий її чоловік, дідусь Марини, який теж уві сні не бачить, щоб переїхати жити до колишньої невістки, або, щоб вона до них переїхала.

-Татусь – теж егоїст, – каже Марина, – він маму з батьком до себе теж взяти не хоче. І грошей ніхто давати не хоче. Я ж кажу – все самі.

-Самі народили, – вважає Віра Іванівна, – самі нехай і забезпечуються. Син їй аліменти платив, поки вона росла. А зараз чому винен? Можна підтримати було б по-родинному, але ж вона так себе поводить … Їй же всі винні. Ні, з правнуками я не бачуся. А що переживати? Мені внучці доплачувати, щоб їх побачити?

Допомогти молодій сім’ї готова тільки мама Григорія, підозрюю, що жінка, просто не знає добре свою невістку, тому і пропонує переїхати з дітьми до неї.

-Приїжджайте, живіть, будинок великий, місця вистачить, роботу знайдете, з дітьми допоможу. А грошей, щоб висилати у мене немає. Ось якби переїхали до мене …

-Чого я в цьому селі не бачила! – морщиться Марина. – З  столиці в село. І все тільки через те, що мама, бабуся і тато – формені егоїсти?

Що думаєте?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page