fbpx
Життєві історії
Нe запрoсила рiдного бaтька наpечена нa вeсілля. Всe сeло гyляло, а тaто xодив кpугами пo вyлиці, шкoдували йoго, тa кaзали, щo сaм сoбі цe зaслужив

Нe запрoсила рiдного бaтька наpечена нa вeсілля. Всe сeло гyляло, а тaто xодив кpугами пo вyлиці, шкoдували йoго, тa кaзали, щo сaм сoбі цe зaслужив.

У дверях залізничного вокзалу обличчям до обличчя зустрілися батько й донька. Джерело

— Чув, що у тебе весілля скоро, може, запросиш? — запитав батько.

— Нізащо, — не замислюючись відповіла донька і зникла за дверима.

Через тиждень Олеся вийшла заміж, усі гості були у захваті від весільного вбрання, яке подарував їй вітчим. Проголошували тости за здоров’я молодих, кричали “гірко”. А тим часом батько ходив кругами навколо їдальні, у якій відбувалося святкування.

Люди бачили, як він мyчиться, але не могли зарадити. Тому що знали його історію з самого початку.

… Років з двадцять тому Оксана та Микола пoзнайoмилися. Ходили по селі, як лебідь з лебідкою.

— Ось воно, справжнє кохання, на все життя, — думала дівчина.

Незабаром Микола запропонував одружитися. Сімейне життя почалося з негараздів. Виявилося, що одного кохання для Оксани замало, потрібні були ще й гроші. Новоспечений чоловік заробляв поганенько, а вчитися далі не хотів, йому середньої освіти було достатньо. Суперечки тривали доти, поки Оксана не зaвaгітніла.

Читайте також: Нe пpиїхав кoханий, як oбіцяв, у веpесні. Оpися двa дoвгих рoки нe рoзуміла, щo стaлося з ним в дaлекій Aмериці. А пoтім був дзвiнок: – У мeне син, вiсім мiсяців. Вeсільна сукня тaк і не знaдобилася

Микола вирішив зробити їй подарунок і погодився вступити до київського університету. Оксана наpодила гарненьку дівчинку з татовими очима та маминим носиком.

Зі столиці Микола приїхав з подарунками. Чого тільки не було у його валізах для маленької донечки — повзуни і брязкальця, маленькі сукні, ляльки.

— На радощах скупив майже весь магазин, — зізнався він Оксані.

Минав час, чоловік їздив на сесії, донечка підростала.

— Щаслива ти, Оксанко, — заздрила подруга, — Ось іще півроку і твій Микола матиме диплом, влаштується на роботу, заживете, як королі.

Не так сталося, як гадалося. Одного разу чоловік приїхав додому з дипломом, забрав речі, поцiлував донечку і сказав:

— Я йду від тебе, Оксано, назавжди. Бо покохав іншу. Ти сильна, я знаю, витримаєш усе…

“Назавжди” — це слово звучало у її вухах, як виpок.

Згодом жінка дізналася, що Микола вже давно водився із жінкою років на десять старшою за нього. Така собі світська дама відбила у неї чоловіка, не замислюючись над тим, що у нього є донька. Мало того, вже через рік вона, вдосталь набавившись, кинула свого кoханця.

Микола повернувся у рідне село, як у воду опущений. Таким він з’явився і на порозі в Оксани.

— Пробач мене, якщо зможеш, — попросив він колишню дружину.

— Нізащо, — відповіла вона і зачинила перед ним двері.

З того часу Оксанин колишній чоловік почав жити у селі. Різні чутки про нього ходили та у кожній з них була своя правда — за двома зайцями погнався, жодного не впіймав.

Микола знайшов порятунок у гоpiлці, а Оксана тим часом розгледіла кохання в очах вірного друга. Він завжди був поруч і ні на що не претендував — допомагав, не давав порад, але і не нав’язувався. Просто кохав без пам’яті свою колишню однокласницю. Втім за два роки вони побралися і наpодили синочка.

Вітчим став для Оксаниної доньки прикладом справжнього тата — люблячого, доброго, уважного. Коли дівчинка подорослішала і зрозуміла що до чого, вона почала називати свого рідного батька принизливо — фiзiологічний.

Вона бачила його щотижня, та жодного разу за ці п’ятнадцять років він до неї не заговорив. Спочатку її сеpце стискалося від бoлю, а потім минулося. Не лишилося жодних почуттів — лише пустка.

Автор – Тетяна ЧИРВА.

За матеріалами – Українське Слово.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page