– Не вигадуй нічого, Наталко, додому повертайся, – в Іспанію мені зателефонувала свекруха і сама особисто стала мене просити, щоб я додому поверталася, і це при тому, що три роки тому вона наполягала на нашому з чоловіком розлученні.
А я її слухаю, і не вірю, що так людина могла змінитися.
– І кого собі вибрав мій син! Та за нього люба б заміж пішла, а тут ти звалилася на мою голову, – причитала мама Тараса, як тільки я стала у них невісткою і пішла до них жити.
Свекрусі я не подобалася з однієї причини – бо я була бідна. І навіть те, що я в Києві вчилася, і отримала у столичному університеті диплом, її не тішило.
Ми з Тарасом родом з одного села. Він з багатої родини, а я з бідної, от і вся різниця. Я вчилася добре в школі, і мріяла поступити у столичний університет. Моя мрія збулася, я провчилася в Києві 5 років, і додому приїжджала рідко, адже у вільний від навчання час я була змушена підробляти.
Але одного разу, на 5-му курсі, я приїхала додому на Різдво, йшла по дорозі, і мені зупинилася автівка. Це був Тарас, він запропонував мене підвезти, і так у нас закрутилося.
Тарас старший за мене майже на 6 років, і саме він наполягав на нашому одруженні, ледве дочекався щоб я диплом отримала, і відразу повів мене під вінець.
Його почуття до мене були настільки сильними, що він не звертав на заборону своєї матері не одружуватися зі мною. В принципі, я з самого початку розуміла, що не подобаюся свекрусі, і налаштувала себе на те, що просто не буде.
За Тараса я заміж вийшла не через гроші, я його любила, тому була впевнена, що разом ми зможемо здолати всі труднощі. Але я явно недооцінила свекруху, яка не давала нам спокійно жити.
Оскільки ми жили в одному будинку, вона заглядала у всі закутки нашого життя і їй постійно щось не подобалося. Навіть коли у нас з Тарасом народилася дитина, нічого не змінилося.
І якщо спочатку чоловік був лише на моїй стороні, то з часом він все більше ставав на сторону своєї матері, і дійшло до того, що одного разу свекруха заявила, що у неї пропали гроші, переконала мого чоловіка, що крім мене вдома нікого не було, і він їй повірив, а не мені.
В той час якраз моя мама наважилася поїхати в Іспанію на заробітки, і я поїхала до неї. Сама мама в сім’ї працювала, доглядала літню іспанку, і жила там же. А для мене за свою зарплату мама зняла невелику кімнатку.
Свекруха була дуже щаслива, коли нарешті спекалася мене, її навіть не турбувало те, що я поїхала з нашою донькою, і вона не бачитиметься з онучкою.
Чоловік теж був радий, на прощання Тарас сказав мені, що розлюбив, і буде краще, якщо ми якийсь час поживемо окремо.
Я розуміла, що довго на маминій шиї я не зможу сидіти, тому спробувала себе розвивати як дизайнер одягу, адже саме таку освіту я отримала в Україні. А тут я пішла на курси, познайомилася з потрібними людьми, і по тихенько стала розвиватися в цьому напрямку.
За три роки я багато чого встигла, я маю невелику лінію дизайнерського одягу з натуральних тканин, і вже отримую непогані прибутки.
Тільки про це дізналася моя свекруха, вона вирішила мене просити, щоб я додому поверталася, до чоловіка, адже ми досі з ним офіційно не розлучені. Вона мені постійно торочить, що найголовніше – це родина, а не гроші.
Тарас вже теж змінив свою думку, тепер він каже, що любить, що жити не може без мене і без нашої донечки, просить повернутися.
Та для мене його слова уже нічого не означають, адже він сам відмовився від мене. Зараз у мене таке життя, про яке я і мріяти не могла, і якщо я і повернуся додому, то лише для того, щоб розлучитися.
Треба було мене цінувати, коли я була поряд, а не коли він мене уже втратив. Ну хіба не так?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
