Зранку до Софії прийшов лист. Жінка тримала в руках білий конверт, намагаючись розгадати, хто ж в наш час телефонних технологій і соціальних мереж, міг написати їй листа. Отримавши конверт, вона зрозуміла, що лист від її рідної сестри Люби.
Софія з Любою були близнючками, все робили завжди разом, аж до закінчення інституту. Потім, по розподілу, їх направили в різні міста, далеко від дому. Та була одна проблема – все життя мама їх ростила і виховувала одна. Батько пішов з сім’ї, коли дівчатка були маленькими. Мама важко працювала все життя, а потім занедужала. Тому комусь з дівчат треба було залишитися вдома біля матері.
Софія зустрічалася з Олександром вже кілька років, планували разом їхати в іншу область на роботу, там і одружитися. Тоді, виходило, що залишатися вдома, біля мами, мала Люба.
Валізи вже були зібрані, але Олександр чомусь не приходив. Софія почала хвилюватися, можливо щось сталося, адже вранці вони з Олександром повинні вирушити у дорогу. Піти шукати Олександра ввечері Софія не могла, оскільки саме в цей вечір Люба десь сильно забарилася.
А на ранок Софії сповістили новину – Олександр поїхав з села, але без неї. Через кілька днів надійшов лист від коханого. Ці кілька слів, які він написав, красномовно говорили, що Олександр їде назавжди, і щоб Софія його не чекала.
З дому тоді поїхала Люба, а Софія, в розпачі, залишилася біля мами. З часом влаштувалася вчителькою в місцеву школу. Робота і догляд за мамою не залишали їй часу для особистого життя. Люба додому ж практично не приїжджала. Дуже скоро, на новому місці вона вийшла заміж за перспективного чоловіка, життя у неї налагодилося, то ж в село приїжджати особливої потреби не було.
Навіть місяць тому, коли не стало мами, вона не приїхала провести її в останню путь, бо в чоловіка були важливі справи, він просив Любу залишитися з ним. Сестра по телефону виявила співчуття і пообіцяла, що приїде якнайшвидше, але так цього і не зробила.
Лист, який Софія тримала у руках, викликав у неї дивну тривогу – чому сестра не зателефонувала, а вирішила написати. З перших рядків Софія, здається, почала розуміти, в чому справа:
«Привіт, сестричко. Вирішила тобі написати, бо сказати тобі прямо у вічі, що це я власноруч зруйнувала твоє щастя, я не можу. В той вечір, коли Олександр залишив тебе, я наговорила йому, що ти його не кохаєш, і що заміж збираєшся за іншого. А йому, щоб не ославитися, я радила їхати геть, кудись подалі.
Все це я зробила з одною метою, щоб замість мене в селі залишилася ти. І мій план спрацював. Але в житті все повертається. Вчора мій чоловік заявив, що мене, і щоб я забиралася з його дому. А я ж і не маю куди їхати. Якщо прихистиш мене на деякий час вдома, буду тобі вдячна. А якщо теж виженеш – зрозумію, заслужила».
Софія негайно витягнула телефон і набрала сестру: «Приїжджай, все в минулому, чекаю».
Не встигла листоноша вийти за хвіртку, як на подвір’ї з’явився гарний чоловік, явно не місцевий. Вона впізнала Олександра по очах , вони зовсім не змінилися, і все ще так закохано дивилися на Софію. Виявилося, що сестра надіслала такого ж листа і йому. Тепер він все зрозумів і вирішив не гаяти жодної хвилини, а їхати до коханої. Вони і так втратили вже багато часу. Та зараз вони точно знають, що у них все буде добре.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
