fbpx
Життєві історії
– Не поїду до твоїх батьків в село, ми зараз навеземо їм всього смачного, вони відразу все з’їдять, а потім годуватимуть нас макаронами, картоплею і сосисками дешевими, – мовив чоловік до Тамари. – Ти зовсім совість втратив? Це мої найрідніші люди, вони ніколи не просять, щоб ми їм щось везли, а коли їдемо додому то мама тільки й крутиться біля машини, щоб нам щось з собою дати, останнім поділитися з нами готова. Ти у них в селі кілька днів жити будеш, тебе весь час обслуговують, як пана, будь-яке бажання виконують. Ти там нічого не робиш, а тільки відпочиваєш завжди. І вважаєш подвигом привезти продукти, враховуючи, що заробляєш в 5 разів більше за них усіх, – відповіла Тамара і стала збирати речі. Вона не знала, що скаже батькам

Вже цієї весни Тамара з великим нетерпінням чекала травневих свят, коли вони разом всією сім’єю зможуть вирватися із задушливого, галасливого, сірого та непривітного міста і поїхати на кілька днів до своїх батьків у село. Вона уявляла, як красиво саме в цей час цвіте батьківський садок, гріє яскраве та тепле сонечко, зелена травичка лоскоче ноги. Але тут, несподівано, як грім серед ясного неба, чоловік заявив, що їхати не хоче нікуди.

– Чому ти відмовляєшся, Іване? Там же прекрасно у батьків в селі, хата в них велика, простора, місця всім вистачає. Хіба ти не хочеш вирватися з цієї сірої та сирої бетонної коробки на свіже повітря та природу? Ми стільки часу просиділи в чотирьох стінах.

– Не хочу, бо знаю дуже добре твоїх родичів. Ми приїдемо, привеземо смачний шашлик, закуски, делікатеси, ті продукти, які ми любимо. Всі ж разом з’їмо все в перший день, а далі будемо їсти якусь незрозумілу несмачну їжу, до якої звикли твої родичі в селі: макарони, картопля, дешеві сосиски та яйця.

– Хіба це погано? Ти ж знаєш, що мої батьки не багаті люди зовсім. Продукти може і дешеві у них завжди, але дуже смачні. Запечена картопелька, макарони з підливкою, мамині пиріжки з капустою та грибами. Що не так тобі ще? Тим більше ти знаєш, що будуть мої батьки і сестра з сім’єю, а вони мало заробляють, троє діток малих має, особливо не розгуляєшся з дітьми.

– Саме тому я і не збираюся годувати всю твою бідну велику рідню. Привезти нормальні, а не найдешевші продукти для батьків я ще згоден, але годувати твою сестру з її чоловіком та дітьми, я більше не буду, з мене вистачить, досить.

Тамара була дуже вражена від почутого, їй було неприємно чути таке про свою сім’ю. Вона не розуміла, коли Іван став такою людиною, адже він весь час був добрим чоловіком, таких змін вона в ньому не помічала, до сьогоднішнього дня.

– Ти зовсім совість свою втратив? Це мої найрідніші люди, вони ніколи не просять, щоб ми їм щось везли, а коли їдемо додому то мама тільки й крутиться біля нашої машини постійно, щоб нам щось з собою смачненьке дати, ще й найкраще все, останнім поділитися з нами готова. Ти у них в селі кілька днів жити будеш, тебе весь час обслуговують, як пана, будь-яке бажання виконують твоє мої батьки, які вже в літах. Ти там нічого не робиш, а тільки відпочиваєш завжди. І вважаєш подвигом привезти продукти, враховуючи, що заробляєш в 5 разів більше за них усіх? І дітям нашим там подобається. Справа зовсім не в твоїх грошах, а в тому що ми прекрасно проведемо час з родиною на природі, з рідними людьми, які нас люблять.

– Ні, ми залишимося вдома, я більше про це говорити не хочу.

– Хочеш сидіти в бетонній коробці зі своїми делікатесами, залишайся, а я з дітьми поїду в село до своїх батьків, мені шкода, що ти на все так дивишся.

Тамара так і зробила, зібрала все необхідне, взяла дітей і поїхала насолоджуватися чудовою погодою, свіжим повітрям і спілкуванням з близькими та такими дорогими їй людьми. На цей раз без свого чоловіка. Олена так і не зрозуміла свого чоловіка, їй з голови все не виходила розмова з Іваном, адже її батьки нічого поганого йому не зробили, а сестра з сім’єю взагалі жодного поганого слова про її чоловіка. Невже це все через пару сотень гривень, аби не купувати зайвий шашлик і рибу чоловік залишився в дома, щоб не “годувати її бідну рідню”.

Тато і мама зустріли Тамару з дітками з обіймами, у мами з сестрою були в очах сльози щастя, вони так давно не збиралися всі. Та коли тато запитав, чому не приїхав Іван, Тамара не знала, що сказати найріднішим людям. Правду сказати було соромно, а неправду сказати не могла.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook