Мою свекруху місяць тому чоловік відвіз у стаціонар. Михайло наполягав на тому, що до його мами треба їздити щодня, привозити теплу їжу. Їй завжди було потрібно дотримуватися певної дієти, але Зінаїда Павлівна ніколи собі ні в чому не відмовляла, от і отримала результат.
– Мені тепер що, від усього відмовитися? – питала мама чоловіка, накладаючи собі в тарілку кусок торта на черговому святі, запиваючи все це солодкою газованою водою, – їсти парові котлетки і пісний суп не цікаво зовсім.
Під цим гаслом Зінаїда Павлівна і жила: котлетки свинячі з рум’яною скоринкою, сало домашнього посолу, смажені в олії пиріжки з яблуками. Ще й мене картала, що готувати не вмію. А я вмію готувати, просто й чоловік схильний до набору ваги. Ще б пак, з такими звичками в харчуванні, от і намагаюся готувати щось легше.
Чоловік, звичайно, у мами міг навернути і те, що вона дбайливо приготувала, але, коли ремінь ставав тісний, він думав. А свекруха проблеми не бачила ні для себе, ні для сина.
Коли ми її відвідали в стаціонарі, вона нам повідомила, що їй кілька днів точно нічого їсти не можна, тільки воду пити, а потім все протерте і відварене, а лікарняну їжу жінки в палаті зовсім неїстівною назвали.
– Зінаїда Павлівна, – кажу, – я Вам приноситиму з дому те, що Вам буде можна, не хвилюйтеся, тільки одужуйте.
Свекруха мені подякувала! Акцентую на цьому увагу тому, що для наших стосунків це було зовсім не характерно. Ми у шлюбі три роки, весь цей час ми з нею так і не знайшли компромісу у стосунках.
Зінаїда Павлівна проживала зі своєю дочкою, яка старша за мого чоловіка на рік, але ще незаміжня і в принципі, готувати мамі могла б і вона, але Леся, так звати зовицю, як і її мама, легкої їжі не визнавала. Це позначалося на її зовнішньому вигляді, зайвих кілограм у неї було чимало.
Щодня я ходила до свекрухи з дієтичною їжею, зранку перед роботою, в обід та ввечері. Контейнери та судочки з відвареною протертою гречкою, паровою рибкою та іншим.
Свекруха морщилася, але їла з приреченим виглядом. Це дало результати і їй полегшало. При виписці лікар дав їй вказівки дотримуватися цього режиму харчування і відпустив додому.
Не минуло і тижня, як у мама знову опинилася в стаціонарі. А я знову бігаю з пареними котлетами. Пробувала я й із зовицею поговорити, дочка все ж таки, могла й підтримати маму, але вона не хоче зрозуміти всю важливість ситуації.
– Я з стаціонару додому не повернуся, – каже нам свекруха під час чергового візиту до неї, – я до вас жити піду. Та й Лесі добре було б пожити окремо, може, заміж вийде.
Звичайно, мені шкода свекруху, але жити з нею я не хочу, про що відразу прямо і сказала. Чоловік спочатку став на мій бік, але потім мама почала його ґрунтовно обробляти. Тепер я недобра невістка, яка не хоче дати притулок мамі чоловіка, хоча б на той період, поки вона не зміцніє.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
