Часом натрапляю в інтернеті на добірки порад про те, як врятувати шлюб. Подеколи – це загальні, збірні рекомендації для всіх пар, подеколи – поради більш-менш індивідуалізовані, від професійний психологів. Та, на мій погляд, на жаль, не кожен шлюб можна врятувати.
Є подружні пари, які живуть під спільним дахом не один рік, але по-справжньому ніколи не були парою. У них різні інтереси, думки, бажання. Чому ж тоді вони одружилися, подумаєте ви? Риторичне запитання. Інколи я не збагну, як абсолютно різні люди, які готові убити одне одного, узаконюють стосунки, а потім усе життя витрачають на з’ясування цих стосунків, на висунення партнеру непотрібних вимог, на створення ілюзії щасливого життя. Це жахливо. Жахливо, коли люди граються у шлюб.
Якщо чоловік не поважає жінку до шлюбу, то навряд чи він робитиме це після одруження. Якщо жінка не хоче займатися побутом, вона не буде робити це опісля. Не треба сподіватися, що шлюб усе владнає. Навпаки. Він усе ускладнить.
Адже життя у шлюбі – це постійна праця.
Часом чую від подруг фразу: «Де написано, що я маю готувати чоловіку обід?». Погоджуся, ніде. Але хіба десь написано, що чоловік зобов’язаний приносити додому гроші, дбати про дружину та дітей? Ні. Отож. Тому коли люди йдуть до РАЦСу, це свідчить про те, що вони готові пожертвувати вільним часом, поступитися принципами тощо. Прикро усвідомлювати, але є люди, які вважають, що шлюб – це рай, де існує лише фантастичне “фізичне” життя, пристрасне кохання і безтурботне щастя.
На мій погляд, можна врятувати шлюб, де двоє людей не лише кохають (чи кохали) одне одного, а й поважають. Адже з часом емоції «притуплюються», тоді на зміну їм приходить почуття поваги до обранця чи ораниці. Та не можна врятувати шлюб, який будувався у момент «кризи». Його не врятує ніхто й ніщо. Ані діти, ані психологи.
«На жаль, дуже часто буває так, що двоє людей, провівши довгий час разом, спілкуються між собою різними мовами, дивляться на речі різними очима, по-різному сприймають світ і навіть не помічають цього. Добре, коли вони зрозуміють, що він і вона – зовсім різні, і краще – коли це станеться якомога раніше, бо потім буде важко».
У цій цитаті з книги Ігоря Загрудко «Матадор. Нотатки авантюриста» закладено глибокий зміст. Люди часом живуть 10 років під одним дахом, бо їм так зручно. Зручно не помічати подружніх зрад, немитий посуд, відсутність щастя. Одиниці відважуються поставити крапку у таких стосунках. Більшість сподівається, що із часом усе налагодиться.
Так, наше життя – неідеальне. Ніхто не знає напевно, чи буде щасливим у шлюбі. Але є простий спосіб уникнути помилки. Не плануйте весілля, якщо не відчуваєте себе щасливим чи щасливою на 100%. Не прикривайтеся фразами: «Я вже не дівчинка/ хлопчик», «А кому я ще потрібна/ потрібен?». Це повна маячня. Немає непотрібних людей.
І ще. Діти – це обличчя батьків. Учіть своїх синів поважати жінок, а дівчаток – чоловіків, а всіх разом – бути чесними перед собою та іншими. Демонструйте на власному прикладі, що шлюб – це святиня, а не те, що можна «змінювати» щороку, як пальто, ламати чи «будувати», коли заманеться. Можливо, тоді щасливих подружніх пар буде трохи більше.
(Рита Щира)
Читайте також: РОЗДУМИ ЗАКОХАНОЇ ДРУЖИНИ