– А хіба чоловік не для того, щоб гроші заробляти? У мене є будинок, бо чоловік хороший, – хвалилася Ярослава своїм щастям перед родичами та сусідами. Вона щиро вважала, що в житті їй дуже пощастило, бо її Григорій – золотий чоловік, який вміє заробити гроші.
Ще б пак, Ярослава нарешті перебралася в нову хату, яку вони з Григорієм зводили близько 10 років. Все вийшло саме так, як Ярослава мріяла – два поверхи, велика веранда, дві спальні і простора кухня. Не будинок, а палац справжній. Хто ж не буде такому радіти?
Григорій заради цього на заробітки і подався. Будівництвом займалася сама Ярослава, всі матеріали вибирала на свій смак, щоб все вийшло до ладу. А чоловік із заробітків лише гроші висилає, і нічого не питає, от Ярослава і керувала як вважала за потрібне.
Одружилися вони 12 років тому, обоє з бідних сімей, але Ярослава так вбого жити зовсім не хотілося, як і не хотілося працювати.
То ж вона сама для Григорія знайшла бригаду, яка працювала в Польщі на будові, зібрала чоловіка і сказала, що поки хату не побудують, доти він там буде працювати.
Приїжджав чоловік додому рідко. Ярослава все казала, що нема чого гроші проїжджати, нехай краще сидить в Польщі і заробляє.
– Не добре це ти робиш, сестричко. Ти гроші на перше місце поставила, – одного разу Галина, рідна сестра Ярослави, сказала тій, що так не можна з рідним чоловіком, мовляв, він теж відпочити хоче, та й з донечкою побачитися.
Ярославу слова сестри дуже зачепили, вона відразу відповіла, щоб та не втручалася, бо це не її справа. А вона не хоче жити, як Галина – від зарплати до зарплати і в старій хаті.
– Якщо не хочеш, – каже Галина, – то і сама йди і працюй.
– А у мене на це чоловік є, – в’їдливо відповіла Ярослава сестрі, на тому і розійшлися.
А три роки тому прийшла Галина до Ярослави грошей позичити, бо так сталося, що чоловік без роботи залишився, вона сама в декреті з другою дитиною, то навіть не мають за що хліба купити.
У Ярослави в цей час активно йшли ремонтні роботи в будинку, тому вона сестрі відмовила.
– Нема у мене зайвих грошей, – сказала вона. – Так що вибачай, сестричко.
Прикро було Галині, що сестрі гроші аж настільки очі затьмарили, але що тут поробиш, кожному своє. Вона тоді у чужих людей гроші позичила, так інколи буває, що чужі швидше допоможуть, ніж рідні.
Відтоді сестри не спілкувалися. А цього року Ярослава вирішила перепросити сестру і запросити її до себе в гості. Вона не так хотіла помиритися, як хотіла похвалитися – показати, який гарний будинок тепер у неї, мовляв, досягла усього, чого хотіла.
На входинах у Ярослави гостей зібралася повна хата, Ярослава гостинно частувала їх смачними наїдками.
Прийшла і Галина з чоловіком, а також кілька сусідів і друзів. Усі нахвалювали будинок, хвалили Ярославу, яка вона молодець – сама таке збудувала. Не забули і про Григорія, хвалили, що зміг стільки грошей заробити і все дружині присилав.
А потім гості стали питати Ярославу, чому і сам Григорій не приїхав, адже входини, як не як, і без господаря…
– А він ще мав в Польщі якусь роботу, от і залишився, – байдуже відмахнулася Ярослава. Вона і справді не вважала важливою присутність чоловіка, нема то нема, головне, що гроші висилає.
Та Ярослава навіть не підозрювала, що на неї чекає далі. В розпал свята задзвонив телефон господині. Вона підняла слухавку і відразу зблідла…
– Гришо, що ти таке кажеш? Яка інша жінка? Як це ти йдеш від мене? Я ж твоя дружина, у нас є дитина, є будинок…
Коли в слухавці почулися лише довгі гудки, Ярослава розплакалася. Гості тихо встали з-за столу і почали розходитися. Господиня дому навіть не помітила цього…
В голові у неї крутилися слова чоловіка: «Будинок я залишаю тобі і дитині. Мені він не потрібен, бо ця жінка любить мене просто так»…
Галині було щиро шкода свою сестру, але за великим рахунком вона отримала те, що хотіла.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
