У мене є сестра Вікторія, молодша за мене на один рік. З дитинства ми мріяли лікувати людей, тому коли виросли, обидві поступили в медичний університет. Тільки спеціальності вибрали різні. Напевно, з цього моменту наші доріжки і розійшлися. Я завжди була більш терплячою і завжди домагалася своєї мети.
А Віка завжди шукала легких шляхів і завжди ховалася за моєю спиною. Вона зробила свій вибір на користь педіатрії, вирішила, що з малюками буде куди простіше і легше, ніж зі сварливими людьми похилого віку. Загалом, ми розійшлися по різних факультетах і кожна з нас з цього моменту почала жити власним життям.
Під час навчання я познайомилася з хлопцем з випускної групи і у нас закрутився роман. А відразу після закінчення університету ми одружилися і я поїхала слідом за чоловіком у місто, там і добре влаштувалася за його рекомендаціями.
До цього часу мій чоловік Андрій вже отримав категорії і мав право працювати в платних клініках. Варто зазначити, що Андрій з династії лікарів, усі його родичі займають високі посади в медицині. Одним словом, у мене все склалося. А ось у моєї молодшої сестрички було менш світле майбутнє. За розподілом вона потрапила в село, де за невеликі гроші змушена була проходити відпрацювання.
Одного разу нам повідомили сумну новину – не стало наших батьків. Після них нам у спадок залишилася невелика квартира і земельна ділянка в престижному місці (передмісті).
Якось неочікувано питання паювання спадщини дуже гостро постало між нами і ми довго шукали компроміс. Я відразу заявила, що на квартиру не претендую, бо мені є де жити. Але ділянка мене дуже цікавить, тим більше вона розташована неподалік від місця, де я живу і працюю.
Вікторії такий варіант не підійшов:
– У тебе і так все склалося в цьому житті, вступати в спадок дому ти не маєш морального права. Однак, якщо ти вважаєш інакше, нехай буде так, нерухоме майно нам на двох дісталося, давай вирішувати і ділити по совісті.
– Я не претендую на квартиру, можу відмовитися від неї на твою користь і живи там щасливо. А у мене сім’я і я хотіла б проводити час з чоловіком на природі.
У відповідь від сестри я почула:
– Рано чи пізно у мене теж сім’я з’явиться, а таку ділянку мені в житті не придбати, – наполягала на своєму Вікторія.
Не дійшовши згоди, ми все ж вирішили «умовно» розділити цю ділянку порівну. Ту частину, де стояв будинок, я забрала собі.
– Тобі квартира і земля, а мені будинок – вважаю це справедливо, – сказала я і закрила цю тему.
Звичайно, у мене з чоловіком фінансових можливостей куди більше ніж у дільничного педіатра в місцевій поліклініці.
Свої території ми розділили високим парканом. Потихеньку почалися роботи з будівництва та удосконалення будинку. Віка не могла собі дозволити зовсім нічого, лише іноді напрошувалася по вихідним в гості на мою половину і мріяла про такий же будинок. Йшов час і Вікторія просто не змогла змиритися з тим, що вона не може побудувати навіть альтанку на своїй половині.
Вона почала мені набридати: – Викуповуй мою половину землі або я продам її «незрозумілим» людям, наприклад циганам, які зіпсують вам життя.
Ціну за свою половину сестра хотіла занадто велику. Але ж за цей час я облаштувала будинок, зробила його житловим і ми з чоловіком встигли переїхати туди жити.
Я не вірила у наміри сестри, поки та не стала водити туди покупців. А я шкодувала цю землю, адже вона від батьків дісталася, а вони так дорожили цією ділянкою.
Довелося приймати умови сестри. Грошей у нас таких не було, але через знайомих і родичів знайшли відсутню суму. Після цієї угоди ми перестали спілкуватися взагалі. Віка так і не змогла розумно розпорядитися цими грошима, частину пустила на ремонт квартири, а решту просто прогуляла. Напевно, вона дуже хотіла спробувати красиве життя на смак.
Фото ілюстративне – chitalnya.
