fbpx
Життєві історії
Нe дaв батько благoсловення на вeсілля. – Ще pано, – сказав. У Васьки було троє сестер і брат, яблуку в хаті впaсти ніде, не те, що дружину пpивести. Поїхав Василь на заpобітки та й нe повеpнувся, а Галина тільки тітці зiзналася, що дuтину чeкає від ньoго

Нe дaв батько благoсловення на вeсілля. – Ще pано, – сказав. У Васьки було троє сестер і брат, яблуку в хаті впaсти ніде, не те, що дружину пpивести. Поїхав Василь на заpобітки та й нe повеpнувся, а Галина тільки тітці зiзналася, що дuтину чeкає від ньoго.

– Подумайте добре! Весілля краще справляти восени, коли урожай зібраний, куди ви поспішаєте? – запитав батько, примруживши одне око. – А ти, Галко, збігай збери нам чого на стіл, не натщесерце ж вирішувати такі питання. Не кожен день сватають єдину дочку! Джерело

Георгій Іванович стояв оглядаючи Васю – худого, рудоволосого юнака, Галининого однокласника і все думав – зовсім як у них з Марією колись … Він, жовторотий молодик, стояв так само перед Степаном Паньковичем, шанованою в селі людиною, ветераном вiйни, і просив руки його дочки, а ноги трусилися від стpаху і в горлі пересихало до такої міри, що голос зривався на хрипкий шепіт …

Сіли за стіл, махнули по маленькій, дочка розлила ароматний свіжий борщ. Василь дивився в свою тарілку, боячись, мабуть зустрінеться поглядом з чоловіком.

– Жити де будете? – басовитий голос батька, змусив хлопця здригнутися.

– Так у мене.

– Тату, любимо ми один одного, восени в вечірню школу підемо, вдень працювати будемо, ну що ти з такою недовірою питаєш …

Георгій Іванович хмикнув, мабуть уявивши картину – у Васьки було троє сестер і брат, яблуку в хаті впасти ніде, не те, що дружину привести.

Читайте також: Щoсь лиxе вiдчувало Лесине сеpце, pвалося в сeло до pідних. Пpиїхала, а там стpашна нoвина – Марійка, похресниця, пoмиpає, синoчка xочуть в пpитулок вiддати. Нe дoвго думaла Леся, вiдправила тeлеграму чoловікові: “Зустpічай, вeзу сuна”

– Як і всі будемо жити – працювати, заробляти, дітей ростити, – додав хлопець.

Почувши це Галина чомусь здригнулась і залилася рум’янцем.

«Бач чого, діти …, – подумалося батькові – у самих ще молоко на губах не просохло, тільки вчитися закінчили …»

Повечеряли. Вийшли на подвір’я.

Георгій Іванович закуpив, і вдивляючись у далечінь, задумливо промовив:

– Ось що, молодь, рано ще вам одружитися, ні кола, ні двора, ні гусячого пера …

– Але тату! – вигукнула Галя.

– Цить, мене дослухай спочатку, жити вам ніде – тут і обговорювати нема чого, вчитися – недовчилися, про дітей взагалі рано завели розмову.

– Так що висновок сам напрошується – рано ще. Бач чого придумали – весілля їм подавай!

І чоловік зайшов в будинок, двері грюкнули, дівчина заплaкала.

– Говорила я тобі, нічого доброго з цього не вийде. А ти все як чоловік і дружина, тільки стати ними ми поки не зможемо.

– Йдемо до мене жити!

– Куди? Василю, батько має рацію.

– Тоді я зароблю, вивчуся … на комбайнера. Приїду, зіграємо весілля, заживемо, як люди, батько твій благословить, а мати моя жінка мирова – аби любили один одного, так і сказала. Ну, йдеш до мене? ..

Двері розчинилися знову, батько вийшов на ганок і строго подивився на дочку.

– Іди до хати, Галино, розмови ці ваші до добра не доведуть!

***

Скільки б не попереджав Григорій, як би за дочкою не дивився, та все бігала на побачення. Василь же грав на батьківській старенькій гармошці, виводячи пісні красивим дзвінким голосом.

Галя закривала очі, прихилившись до копиці сіна і думки несли її далеко-далеко, в світлий, затишний будинок на березі озера, де вони з Васею жили своєю сім’єю, а їх маленький син бігав по подвір’ї за різнокольоровими метеликами.

Вона покладала руку на живіт, він щодня ставав все більшим і більшим, помітнішим з кожним місяцем. Нікому не розповіла, все слушної нагоди чекала, батьківського благословення …

– Ну і батько у тебе Галинко! Кремінь справжній! Таких упертих ніколи ще не бачив …

– Добра він нам Вася бажає, бoїться видно, у самого ж не склалося, – сумно промовила дівчина.

– А що сталося то? Ти ж навіть не розповідала ніколи.

– І нема чого. Пліткувати тільки будуть, якщо люди дізнаються. Не склалося у нього, Васю, доля видно така. Мене того береже, аби за кого віддавати не хоче.

– Так що я хіба аби хто? – надувся хлопець.

– Прости, не хотіла тебе образити.

Тільки пізно було, повісивши гармонь на плече попрямував Василь через поле додому. Жито стояло високе, густе, руде волосся хлопця розвивалося на вітрі, йшов, не озираючись, рішуче, а в вухах стояли всі останні її слова:

«Не можу я піти з тобою, батька кинути, можна ж і так поки, без весілля, адже правда, Васю …»

***

Після того, як зібрали урожай, хлопець зібрав всі свої заощадження і поїхав. Мати його тремтячими руками передала їй записку: «Чекай меня, Галинко! У місто поїхав, мені краще тебе нареченою залишити, ніж дружиною, повернуся, тоді і одружимося. Все буде так, як батько твій сказав.»

Серце гулко застукало в гpудях, заридала, опустившись на коліна, в цю мить, вона відчула як хтось зовсім крихітний штовхнув її в бік, раз, другий, заспокоїлася, дитина теж затихла …

– Вaгiтна я, тітко Таню, п’ятий місяць. Не знає ніхто …

Незабаром у Галини наpодилася дівчинка з вогненно-рудим волоссям, не залишивши ні у кого навіть дещиці сумніву хто ж її батько. Вістей від хлопця тим часом все не було, рік летів за роком, нарешті, коли Ганні виповнилося п’ять років, прийшов лист з далекого сходу, як вже його закинуло туди – невідомо.

Писав, що відучився, поїхав з одним товаришем на його батьківщину, до приморського містечка. Там і зустрів долю, просив материнського благословення, а у Галі вибачення за все, мовляв дітьми ще були, добре, що помилки непоправної на скоїли, інакше доля б пройшла його стороною …

Кого звинувачувати: батька, долю, молода жінка не знала, та тільки досі одна, все картає себе за те, що вчасно не відкрилася, хто знає, як склалося б її життя …

facebook