Моя рідна сестра Надія доглядала наших тата й маму і тепер по праву вважає, що їх хата належить їй одній. Надя вже й ремонти там поробила, стала справжньою господинею і лише себе там вважає такою.
Поки ще мама була, вона усім сестрі допомагала, всю пенсію віддавала Надії, ще й працювала, ходила на роботу, відповідно, що й зарплата вся йшла лише її старшій доньці. Тато наш теж пенсію отримував, всю віддавав Надії до копійки. Тато, звичайно, на жаль, любив сивенької попити, тому сестрі часто з ним доводилося нелегко, спокою вона не мала, але таке життя.
Та загалом саме за їх гроші наших батьків Надія провела до хати газ та воду. Робила постійно ремонти у різних кімнатах по черзі.
Я всі ці роки жила в невістках, жилося мені в батьків чоловіка дуже непросто, бо в свекрухи була своя рідна донька, для якої вона старалася в усьому, а нам з чоловіком ніхто нічим не допомагав, свекруха навіть їсти окремо варила, дітей наших ніколи не нагодує, лише з свекром їли в окремій кімнаті від нас. Навіть коли я на роботі, а діти зі школи прийдуть і голодні сидять, то лише мене чекають, щоб я щось приготувала, адже бабуся ніколи їм не запропонує чогось поїсти.
Коли свекруха на базар возила молоко, сир, сметану, яйця, її усі сусіди запитували, як вона може стільки всього назбирати, невже діти й онуки того не їдять.
– А скільки вони можуть з’їсти? Трохи поїли і залишили, – відповідала свекруха людям.
Але ми того ніколи й не їли, вона все ховала. Корова була її, хоча ми усією сім’єю працювали. Ні курей ні качок мати чоловіка мені купувати не дозволяла, казала, що це її обійстя і звідки вона знатиме скільки яєць нестимуть мої кури, адже вони нестимуться разом. А якщо я візьму більше яєць? Загалом свекри не хотіли, щоб ми тримали господарство своє, а лише їм допомагали. Як видоїть корову – дасть нам по кружці молока та й все, хоча ми усі з дітьми допомагали по господарству, разом садили та копали картоплю. Але батьки чоловіка того не рахували, вважали, що ми в їх хаті живемо, то маємо в усьому допомагати їм. А чоловік мовчав, він за характером дуже спокійна людина, не перечив батькам.
А мама моя ніколи й в гості не заходила, навіть якщо проходила повз нашу хату, наче біля чужих людей, й голови ніколи не поверне в нашу сторону, моїм життям не цікавилася зовсім.
Мама з татом просто в душі завжди любили меншу сестру Надію.
Надія з татом та мамою жила весь час, відповідно вона й доглядала їх останні роки. А коли батьків не стало, сестра стала хату оформляти на себе, бо говорила, що вона лише там робила ремонти, а я нічого туди не доклалася, якби не вона, то батьківська хата розвалилася б досі.
А якось Надія прийшла до мене і попросила, щоб я пішла в селищну раду і написала відмову від хати батьків, щоб вона її оформила на себе. Я не могла заперечити Наді, пішла і написала.
Сестра стала гарною господинею, хата велика. А чоловік вже багато років мене докоряє, що мені батьки нічого не залишили, що я прийшла до нього біднячкою і біднячкою залишилася. А мені прикро на душі, бо хорошого життя я не бачила, до мене ніколи не горнулася ні рідна мати, ні свекруха, вони старалися лише для інших дітей.
Але що я зробила неправильно, в чому помилилася?
Фото ілюстративне.
