Люба і Олег жили, як всі, у них росло двоє діток – Олеся та Світланка. Олег, шукаючи кращого заробітку, кілька разів змінював місце роботи.
Люба працювала вчителькою в одній з місцевих шкіл. Гроші отримувала невеликі, та жити можна було… Але коли дівчатка підросли, потрібно було думати, що робити далі.
Олег усе змінював роботу, а то й взагалі залишався без зарплати по кілька місяців. В основному жили на невелику Любину зарплату. Важко було, дівчаток треба було забезпечити всім необхідним. Для своїх донечок Люба та Олег не жаліли нічого і намагалися давати їм все найкраще. Відчуваючи, що в сім’ї проблеми з грошима, дівчатка не вимагали майже нічого. Але настав час, коли жити так стало неможливо. На сімейній нараді вирішили, що Олег поїде на заробітки у Португалію. З терміном його перебування там не визначилися. Домовилися, що він буде економити і надсилати гроші додому. Як назбирають трохи грошей, щоб забезпечити собі й дівчаткам нормальне майбутнє, Олег повернеться.
Навесні Олег поїхав у далеку країну шукати кращого життя. Було страшно, але назад дороги не було. Знайомий, який працював там, допоміг влаштуватися. Спочатку Олег жив разом з ним у двокімнатній квартирі з євроремонтом і працював на плантації. Через певний час трапилася нагода перейти працювати на взуттєву фабрику. Робота важка, але платили краще, ніж в Україні. Незабаром почав сам винаймати однокімнатну квартиру.
Надсилав гроші своїй сім’ї, намагався телефонувати якомога частіше, писав листи. А як траплялася нагода підробити й мав «зайві» кошти, надсилав дружині та донечкам подарунки.
Через кілька років Олег вже добре стояв на ногах. Грошей підзаробив, додому приїжджав по кілька разів на рік, їздили з дружиною і доньками на море. Люба почала просити чоловіка, щоб той повертався додому, адже їй здавалося, що вони вже досить назбирали. Та в цей час дівчата одна за одною почали поступати в університет, то ж чоловік вирішив ще залишитися на час навчання доньок. Він, як батько, хотів дати дітям гарну освіту.
Першою вступила до вузу Олеся на факультет іноземних мов, а з часом – і Світлана.
Але замість того, щоб допомагати, чоловік почав все рідше телефонувати, а потім і взагалі перестав пересилати гроші. Люба вже давно втратила надію на те, що чоловік повернеться, а на її прохання забрати й її в оту Португалію Олег казав, що виникають якісь проблеми з документами.
Жінка залишилася сама, а тут ще й доньками проблем додалося. Вони не бажали допомагати матері по господарству, але вже звиклі до розкоші, і далі вимагали у неї грошей на дорогий одяг і інші захцянки.
Минуло ще два роки, Олег і телефонувати припинив. Люба намагалася зв’язатися з ним через знайомого, який допоміг йому там влаштуватися, але той казав: «Не знаю, не бачив, як зустріну – передам».
Після закінчення навчання обидві доньки виявили бажання поїхати закордон до батька. Звівши кінці з кінцями, Люба відправила їх туди. На місці дівчата виявили, що у батька давно є друга сім’я і діти, але матері вирішили нічого не розповідати.
Люба залишилася сама. З часом з’явилися проблеми зі здоров’ям, які не могла подолати через свою мізерну зарплатню. З тих пір жодна з її доньок не зателефонувала й нічим не допомогла.
Коли в Люби вперше серйозно захворіла, Олеся передала трохи грошей на лікування, родичі й майже випросили ті гроші. Через 5 років, коли це сталося знову, і коли родичі знову звернулися в Португалію по допомогу, їх навіть слухати не хотіли й кинули слухавку. В той самий день Люби не стало. Донькам повідомили про смерть матері, але вони не приїхали…
***
В 65 років Олег теж важко захворів, а через рік не стало і його. Саме тоді розпочалася боротьба за спадок. Олеся та Світлана ніколи ніде не працювали, заміж виходили по двічі-тричі, але постійно розлучалися.
Друга Олегова дружина також ніде не працювала. Вона народилася і прожила в Португалії все своє життя, тому мала трохи зв’язків та «корисних» знайомих, які допомогли їй та її дітям отримати більшу частину спадку. Будинок та більша частина грошей відійшли саме їй. А решту – жалюгідний залишок – передали Олесі та Світлані.
В результаті доньки залишилися ні з чим. Вони повернулися додому, але там їх давно ніхто не чекав…
Оксана МЕРЕЖКО
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
