fbpx
Життєві історії
Навесні ми з дружиною дачу купили. Мені 60 років, а їй – 57. Я думав, що вона буде там господарювати, але вона лише телевізор дивилася і казала, село – це не моє. Я все робив сам: садив, поливав, полов та збирав. Восени сказав дружині, що будемо зимувати тут, бо в місті світла немає, а тут грубка і плита. Дружина відмовила і я став ходити до сусідки

Я вже давно немолодий чоловік, а на старості років, так склалося, закохався.

Так вийшло в моєму житті. Порадитися зовсім ні з ким, справа у мене особиста і досить таки непроста для мене, тому прошу у вас, шановні читачі, якоїсь слушної поради, зауважень або навіть засуджень, якщо завгодно, якщо це мені якось допоможе в житті.

І все ж, для мене важливіше за все будуть об’єктивні та змістовні коментарі, якщо хто зрозуміє мої почуття і ситуацію, в якій я опинився.

Імена, зі зрозумілих причин, називати не буду, вже вибачте мене за це, своє географічне розташування – теж, зі зрозумілих для всіх причин та обставин, а ось суть опишу ту детально, яка вона є насправді.

Моє життя складається зараз досить непросто і я не знаю, як вирішити усі негаразди спіткали мене.

Живемо ми зі своєю дружиною трохи більше 30 років у шлюбі разом. Мені зараз 60 років, а дружині моїй – 57 років, є син. Син наш одружений, живе від нас окремо та далеко.

Коли наш син одружився і поїхав від з дружиною нас 5 років тому, ми з дружиною відчули якусь незрозумілу душевну порожнечу. Але це нас не зблизило, чомусь, а навпаки роз’єднало. Таке враження, що тільки дитина нас зближувала, більше нічого спільного у ці роки у нас вже не було.

Я своїй дружині пропонував – давай продамо свою квартиру, поїдемо з тобою в село, купимо там будинок, там чисте повітря, змінимо хоч так своє життя, можливо і відношення у нас одне до одного зміниться, життя буде цікавим, не будемо в чотирьох стінах сидіти.

Але моя дружина міська людина, їй це не цікаво. Зате вона не проти була, щоб ми купили дачу для літа. Так і зробили в тому році навесні.

Тільки ось літо, проведене на дачі, у неї не викликало зовсім ніякого захоплення, що засмутило мене. Копати, садити, солити огірки на зиму, виявилося дружині не до душі. Для неї було головне, щоб в будиночку був телевізор для серіалів та її жіночих ток-шоу. Вона ще мені відразу потім так і сказала: кожному – своє.

Я порався сам в городі, а дружина просиділа майже все літо перед екраном телевізора. Якщо я просив щось допомогти, у неї раптом «включалося» якесь недобре самопочуття.

Я помітив, якби дивно це не звучало – з виходом на пенсію вона стала скаржитися на неіснуючі недуги, і саме тоді, коли їй це вигідно. Але варто мені тільки звільнити її від обов’язків, вона відразу ніби на світ народжується.

Потім я пропонував дружині повернутися на роботу – не хоче теж. Взагалі, сумно зовсім з нею стало, навіть поговорити нема про що з людиною, з якою прожив разом 30 років. Таке враження, що ми дуже віддалилися, живемо, наче люди чужі, і найсумніше, що я їй навіть не цікавий.

Щось змінити намагаюся лише я один, але дружина мене не підтримує в цьому, її все й так влаштовує, але наше життя стало сірим, ми з нею майже не спілкуємося, просто немає про що, немає спільних інтересів зараз. Невже це нормально?

А навесні у нас взагалі відносини зіпсувалися. Я хотів назад на дачу, вона і чути про неї не хотіла. Сказала, що я там сам можу жити, а їй не подобається ні грубка, ні дерев’яний будинок. Загалом, з легкістю мене відпустила, навіть рада була, що мене не буде.

Дружина тоді відразу сказала: «Їдь туди на все літо і хоч на всю зиму!» Мені прикро стало. Вона обіцяла іноді приїжджати, але жодного разу не приїхала за всю весну. Іноді друзі тільки до мене навідувалися.

Їхав назад я за 80 км, але одну ніч в квартирі переночував і знову хочеться на дачу, там так добре: свіже повітря, садок, город, і тягне назад. І не тільки через дачу.

Вийшло так, що зустрів я в селі самотню жінку, свою сусідку. Їй трохи за 50 років, добра людина, вона теж давно самотня має веселу вдачу та красива жінка.

Спочатку сусідка Поліна навіть спілкуватися зі мною не хотіла, уникала зустрічей, мовляв, я – одружений чоловік. Я її до себе запрошував на чай, але вона прийде, прибере, смачненьке з собою що-небудь принесе і йде.

А якось я чекав в гості дружину, сам все наготував, а вона ввечері дзвонить, і як завжди говорить, що їй недобре і не приїхала, замість неї прийшла сусідка, та й залишилася. Ось з цього дня і почався у нас роман.

Додому я так і не повернувся, заїжджаю тільки разів зо два-три на місяць, дружині кажу, що саджу щось на городі, збираю врожай, та й курей я вже там завів і кроликів, щоб мати своє господарство, адже молоко можна тут в бабусь теж купити, в цих будинках багато людей живуть цілий рік, є грубки для опалення. Хоча в загальному і наче правду кажу.

З моєю сусідкою мовчимо, як можемо, начебто поки чуток по селу немає, але вже поглядають на мене скоса. Або мені так здається?! Багато хто знає, що я одружений, багато хто знайомий з моєю дружиною, коли та в магазин ходила.

Але я хотів би не зважати на всі ці заборони, розлучитися з дружиною і одружитися з сусідкою, з нею у нас зовсім інше життя, ми цікаві одне одному, хочемо завжди час проводити разом. Я про це їй ще не говорив, вона б зраділа, але тримає мене одне – а що скажуть люди про мене.

Хоча життя таке коротке, що іноді хочеться бути рішучішим і будувати своє щастя навіть на старості років.

Як я вже і говорив – приїжджають до мене друзі, вони наші спільні з дружиною, боюся, що вони встануть на її сторону, відмовляться від мене, відвернуться. Сумно за саму сусідку, адже її тутешні бабусі засмучуватимуть щодня своїми плітками, мовляв – розлучниця, а вона тримає марку перед усіма.

Я вирішив, що зимувати буду на дачі, в місті світла постійно немає, а тут пічка, плита, камін невеличкий цього року я сам зробив. Це влітку налаштовував дружину, щоб холодну пору року ми перезимували на дачі, але вона не хотіла, сказала, що їй і в квартирі краще, не малі діти, можна перебути й так.

Трохи й шкода свою дружину, адже ці всі процедури з розлученням мало приємні, але зате я точно залишу їй всю квартиру. Я думаю, що наше розлучення вона легко сприйме, адже не бачу у неї якихось почуттів до себе.

Не знаю, як до всього цього поставиться син, хоч він нами зараз зовсім не цікавиться, лише телефонує рідко. І все ж – стоїть якесь хвилювання нового життя, щось не пускає мене, не дає зробити вибір правильний. Що мені робити? Адже фактично життя у мене тільки починається, хоча я вже немолодий! Та й дружина зовсім відвернулася від мене.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page