Свій будинок ми з чоловіком будували більше 10-ти років, і ось коли він нарешті вже готовий, і залишилося всього кілька дрібниць доробити, моя дочка сказала, що там хоче жити вона.
Мені 53 роки, у шлюбі я вже 30 років, і весь цей час я жила з свекрухою.
Ми з чоловіком з одного села. У мене вдома було ще дві молодші сестри, а мій чоловік – один син у своїх батьків.
То ж після весілля він забрав мене до себе додому.
Його мама – чудова жінка, можна сказати, що мені з свекрухою пощастило.
Жили ми з батьками чоловіка в одній хаті.
У нас народилася донька, яку свекруха дуже любила і допомагала мені її ростити.
Все було непогано, але мені завжди хотілося мати власне житло, жити окремо від батьків, і чоловік мене в цьому підтримував.
Ми захотіли будувати дім для себе, свекруха нам виділила земельну ділянку під будівництво, поряд з своєю хатою.
Ми розуміли, що на будинок треба багато грошей, тому ми прийняли рішення, що чоловік поїде в Польщу на заробітки.
До того ж, наша донька підростала, потрібні були гроші на навчання.
Христина у нас єдина донька, заради неї ми і старалися.
Згодом ми планували купити їй однокімнатну квартиру в обласному центрі.
Але спершу мріяли самі перебратися в свій будинок, щоб хоч трохи пожити окремо, в своїй хаті.
Нам залишилося в будинку ще кілька недоробок, весною ми планували вже переселитися в нього.
І все так би і було, якби дочка не захотіла там жити.
Восени цього року Христина вийшла заміж, поки що вони просто розписалися.
Свого житла у них немає, живуть вони на знімній квартирі, тому і вирішили, що хочуть жити в будинку, який ми збудували.
До такого повороту ми були не готові – віддати будинок, який ми будували стільки років, їм.
Свати теж в цьому зацікавлені, приїхали до нас в суботу, сваха все уважно роздивилася і сказала, що молодим треба віддати будинок.
І не просто віддати, а переписати на них, щоб її син відчував себе господарем. А вони дарують молодим машину.
Ми з чоловіком тільки переглянулися один на одного.
Дочка благально дивиться на нас, мовляв, ви ж не завадите щастю єдиної доньки.
Ми готові для неї зробити все, тільки аби вона була щасливою, але для цього нам доведеться розпрощатися з своєю мрією.
Віддавати будинок, який ми будували для себе, не хочеться, а що робити, не знаю.
Свекруха моя радить не погоджуватися, каже, щоб ми в першу чергу про себе думали.
А я розумію, що якщо відмовлюся, то стосунки з дочкою зіпсуються.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
