Навесні мама стала мені телефонувати кожного дня, вона просить, щоб я забрала її до себе. Я, чесно кажучи, засмутилася, бо не очікувала що доглядатиму за нею зараз.
Моїй мамі 68 років, вона сама може і їсти зварити і в грубі натопити. Я не прошу її, щоб вона ще щось робила, просто хоча б раду собі дала. Мама вже багато років ні господарства не тримає, цього року навіть картоплі садити не буде. Я не проти, нехай нічого не робить, але забирати її до себе зараз я не планувала, вона ще ж наче не стара.
Ми з чоловіком і двома доньками живемо в столиці, у двокімнатній квартирі Олега. Чоловік заробив на квартиру ще до шлюбу, вона належить лише йому.
Я Олегові натякала, що мама проситься до нас, він не в захваті. Чоловік сказав, що коли мама не ходитиме, їсти варити не буде, тоді погодиться її забрати, готовий навіть квартиру десь в оренду шукати, якщо продамо мамину хату, бо вона вже старенька, дерев’яна.
А зараз, сказав чоловік, і мови бути не може: мама моя ще не стара, сама до церкви ходить, всю ніч там на ногах стоїть, вранці додому повертається, у неї ще гарне здоров’я. Олег сказав мені не звертати увагу на мамині слова, а жити поки своїм життям, бо в нас немає місця, та й дітей потрібно ставити на ноги. А про батьків подумаємо потім, коли прийде час.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
