Світлана вийшла заміж за Любомира з любові. Розрахунок теж трохи був присутній, але скоріше з міркувань практичності. Хлопець не був багатий, просто він був роботящий, правильний, відповідальний, на фоні інших хлопців він дуже виділявся своєю серйозністю.
Тому й закохалася Світлана в нього, тому що в сім’ї надивилася на зовсім інші приклади. Ні батько, ні брат у сім’ї відповідальністю не відрізнялися, любили з друзями посидіти, на роботу ходили з небажанням і особливо не прагнули покращити матеріальне становище сім’ї.
Ось Світлана і вирішила для себе, що їй такого більше не треба, і, зустрівши Любомира, вважала його буквально ідеалом. Дівчина Любомиру теж сподобалася, так що до весілля справа в них досить швидко підійшла, тому що Любомир був дуже серйозно налаштований.
Перше, що збентежило Світлану, це думка Любомира, що чоловік лише здобувач, все інше було на дружині. Любомир так і сказав: всі твої жіночі справи не стосуються мене.
Світлана в принципі звикла, що чоловіки в її сім’ї теж себе не сильно обтяжували допомогою по дому, все ж таки сподівалася, що з чоловіком вони заведуть свої нові правила. Не вийшло. Любомир виявляється ще більш трепетно ставився до поділу обов’язків на чоловічі та жіночі.
Коли у Світлани та Любомира народився син, то всі турботи та виховання дитини також лягли на її плечі. Чоловік до дитини не підходив, як він казав, головне що він забезпечує цю дитину всім, що потрібно, все інше на дружині.
А вже потім, коли дитина підросте до свідомого віку, звичайно ж, він нею займатиметься. Світлана і це сприйняла як належне. Дійсно, ну чим може немовля бути цікавим чоловікові, ось вже правда, не буде ж він йому пелюшки міняти.
Коли народився другий син, то все повторилося з ідеальною точністю. Любомир був усе також байдужий до немовляти. Щоправда, старший син, що вже підріс теж особливого інтересу, у нього так і не викликав.
Світлана все списувала на зайнятість чоловіка, він багато працював. Працював, правда, Любомир звичайний робочий тиждень, але чомусь усе подавали саме так, що він дуже втомлюється. Світлана ж сиділа вдома, за словами Любомира, і тому втомлюватися їй не було чого. Світлана і сама покірно погоджувалась з цим визначенням, що вона просто домогосподарка.
Якоїсь миті Любомир став дорікати дружині, що вона зовсім не стежить за собою. Ось це слово, образило Світлану найбільше. Але дивлячись у дзеркало, вона не могла не помічати, що чоловік у принципі правий, відображення її зовсім не тішило, але й сил у неї на себе вже зовсім не залишалося.
І вона вирішила, що через не можу, але треба виділяти час і на себе, щоб чоловік був задоволений. Не для себе Світлана хотіла стати кращою для чоловіка. На її бажання піти в перукарню, на манікюр, та й у басейн для фігури, чоловік здивовано підняв брови і сказав, що непрацюючій жінці все це нема за що робити.
Прес вона і біля дивана може покачати, манікюр сама зробити, а волосся укладати їй взагалі ніколи має бути, нехай краще дітьми займається. Світлана знову погодилася.
Коли підріс молодший син, і пішов у садок, Світлана знайшла роботу поруч із домом, щоб встигати і старшого зі школи забрати, і молодшого з садка. Те, що тепер життя Світлани перетворилося на суцільну гонку, сприймалося чоловіком, як само собою зрозуміле.
Тепер його аргумент був іншим: ти менше заробляєш. Світлана тільки криво посміхалася на це, подумки визнаючи, що зарплата в неї справді менша.
Світлана вже зі своєї зарплати все ж таки виділила собі кошти і на манікюр, і на стрижку, які Любомир помітив лише тому, що дружина витратила на них гроші. Ось тільки басейну в її планах вже просто не могло бути, він не вміщувався в її розклад.
Всі домашні справи також були виключно на Світлані. Вона ж займалася і закупівлею продуктів, тягнучи на собі, і важкі сумки, і молодшу дитину з садка.
Любомир же, приходячи з роботи, не забував нагадати, що він дуже втомився. Все також тривали і його претензії щодо зовнішнього вигляду Світлани. І одягалася вона не так і виглядала не дуже. Світлана ж, уже відверто загнана, просто не звертала на це все увагу.
На сімейних урочистостях всі нахвалювали їхню родину, Любомир для них був зразковим чоловіком та батьком. Приятельки Світлани теж були високої думки про Любомира. Дуже вже він був показово галантний на людях. Усі перешіптувалися, як пощастило Світлані. Світлана знову криво усміхалася і дякувала за компліменти на адресу її чоловіка, погоджуючись, що їй справді казково пощастило.
Роки пробігли непомітно. Діти Світлани та Любомира виросли і роз’їхалися. І тут Світлана раптом зрозуміла, що її більше нічого не тримає біля Любомира. Їй нема про що з ним розмовляти і зовсім не хочеться вислуховувати його вічні причіпки та розмови про те, як вона постаріла.
І Світлана подала на розлучення. Любомир довго не міг повірити, що Світлана цілком серйозно хоче розлучитися. Дійшло до образ, що вона вижила з розуму на старості років. А Світлані було лише п’ятдесят три.
Подруги і родичі Світлану відмовляли, вони не розуміли, як можна хотіти розлучитися з таким чудовим чоловіком. Він же все для Світлани, і любить її незважаючи ні на що, і ось як для сім’ї старається.
Стільки років прожито, і на тобі. Любомир теж чудово на публіці грав роль нещасного чоловіка, від якого дружина йде ні з того, ні з сього. Всі сильно співчували йому.
– Світлано, ну навіщо ти так, у нас все було так добре, – запитав чоловік в день розлучення.
Але Світлана не відповіла, вирішила, що чоловік і так не зрозуміє її пояснень, якщо за стільки років сімейного життя до нього так нічого і не дійшло.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
