Того недоброго дня Наталя вирішила раніше повернутися з роботи, щось не дуже добре їй було, але, щоб не турбувати чоловіка потім, вирішила забігти за маленькою донечкою в садочок.
Іринка швидко зібралася, адже була щаслива побачити маму і раділа, що більше часу побуде з батьками вдома.
Наталя ледь доїхала в автобусі, але заспокоювала себе: то сезон такий, на роботі багато колег занедужало, он чоловік зараз зробить їй чаю з медом, приготує теплий бульйон і їй стане краще, прийде в норму швидко.
Але, на жаль, сталося не так, як гадалося.
Коли жінка прийшла додому, то відразу зрозуміла, що ніхто їх так рано не чекав: вона почула з їх кімнати голос свого чоловіка і незнайомої жінки.
Наталя не могла й рушити з місця, все було зрозуміло – сказала лише:
– Тихіше там, дитина вдома.
– Іринко, біжи до своєї кімнати, в нас гості.
З кімнати вийшов розгублений чоловік, він був здивований та засмучений одночасно.
Потім за ним вибігла якась пані, її Наталя колись бачила в офісі чоловіка. Вона бігом боса взяла своє взуття і пальто і так і вибігла з квартири.
Чоловік ні слова не встиг сказати, жодного слова не могла мовити і сама Наталя.
Вона ледь відчула, як земля йде з-під ніг.
Прокинулася в палаті.
В тумані лише чула, як жінка в білому халаті розмовляла з її чоловіком:
– І що це могло стати причиною такої ситуації?
– На роботі проблеми, – тихо та невпевнено мовив чоловік.
Всі ці дні їй було зовсім недобре. Вона довго не могла прийти до норми.
Чоловік від неї не відходив ні вдень, ні вночі, лише їздив додому за речами і їжу приготувати.
Жінки в палаті говорили Наталі, що такого турботливого чоловіка, як її Микола, вони не бачили ніколи, а вона так сухо з ним розмовляє, ще й відвертається постійно. Наталя розуміла, що на ноги їй буде важко стати.
Микола весь час дійсно піклувався про неї, як міг.
– Не хвилюйся ти, Наталю, більше ні про що. Все добре буде, от побачиш. Влітку, як і планували поїдемо в Одесу, на море, як ти й мріяла.
Але після стаціонару Наталя поїхала не в Одесу, а до своєї мами з донькою.
– Ти для мене з Іринкою дуже важливі, ви все – що найцінніше для мене в цьому житті. Це один випадок, нічого серйозного там не було, пробач мені, забудемо, все буде, як було, лише ви для мене важливі, я не хочу втратити вас.
Наталя так хотіла сказати, що Микола для неї – теж дуже важливий, він для неї цілий всесвіт, але сказати цього не могла, образа та зрада не давала.
Микола часто приїжджав до них з Іринкою в село, привозив гроші, продукти, подарунки дитині, але Наталя була холодною з ним.
– Наталю, вже скоро два роки мине, як ти залишила мене і повернулася до батьків. Невже ти не можеш пробачити мене, я ж вас дуже з донькою люблю, ви – все, що мені потрібно в цьому житті, повертайтеся, будемо щасливі разом. Ну вибач мене, молю!
Але Наталя все й досі не може вибачити. Вона й досі кохає свого чоловіка, так і не змогла подати на розлучення і він не подав.
Навіть батьки вже просять жінку вибачити Миколу, дати йому другий шанс, а вона каже, що просто не може.
Вона не може пробачити зраду, адже переконана – хто зрадив раз – зрадить вдруге, такі чоловіки не виправні.
Але чи права жінка, що не хоче зберегти сім’ю? Невже не можна вибачити і знову жити щасливо, коли чоловік обіцяє, що більше такого не станеться і дбає про дружину з дитиною? Хіба не варто їй дати Миколі другий шанс? Невже її життя зараз щасливе?
Невже не бувають щасливі сім’ї після зради? Ви знаєте таких?
Фото ілюстративне.
