Марта забігла в кімнату і її обличчя світилося щастям. Вона відразу кинулася до Наталі:
– Мамо, присядь. Мені з тобою поговорити треба. Я заміж виходжу.
Наталя Іванівна, звісно ж, здогадувалася, що у її дочки хтось з’явився, але не думала, що все так серйозно.
– Може спочатку ти нас з татом познайомиш із своїм обранцем, а потім вже будеш такими серйозними заявками розкидатися.
– Звичайно, він завтра до нас прийде. До речі, ти і батька його маєш знати, він з нашого села.
– І хто ж це?
– Дядько Степан, він син баби Насті, яка біля річки жила.
– Зачекай, зачекай…
Наталя раптом змінилася в обличчі і аж присіла. Перед її очима пробігли 25 років. Вона повернулася в час своєї юності.
Дядько Степан, та який же це дядько… Це ж її коханий Степан, який спочатку безмежно любив, а потім зрадив. Перед самим весіллям.
Наталя тоді ледь з poзуму не зійшла, в інше місто подалася. В село не заїжджала десять років. Добре, що потім зустріла Андрія, заміж вийшла, Марту народила. Життя ніби налагодилося, але зраду вона так і не могла пробачити. Вона так і не покохала свого чоловіка, хоча була йому вдячною за все.
Чому, чому саме цей хлопець? Він же його син. Наталя жодного разу не бачила його, та всім єством вона була проти цього союзу. Це ж із сватами тепер треба зустрічатися. А хто буде її сватами: зрадник Степан і його дружина розлучниця.
Ні вона цього не витримає. Всі ці думки за секунду промайнули в голові Наталі. Вона нічого не сказавши дочці, вийшла з кімнати.
Ввечері до них додому прийшов Олексій, син Степана і майбутній наречений її Марти. Як же розуміє Наталя свою дочку, який же він красень. У нього Степанові очі, в які не закохатися просто неможливо.
Наталя жодним словом не обмовилась про те, що давно знайома з батьком Олексія. Всю ніч не спала, бо в душі були дуже змішані почуття. З одного боку, вона хотіла щастя для своєї доньки, а з іншого не хотіла родичатися з зрадником Степаном. А що, якщо його син виявиться таким, як батько, і теж покине її Марту заради молодшої вертихвістки.
Зранку пролунав дзвінок з незнайомого номера.
– Привіт, Наталю. Це Степан, – пролунав у слухавці такий рідний голос. – Тільки не кидай слухавки. Мій син хоче одружитися з твоєю дочкою. Знаю, що причинив тобі багато поганого. Я за все заплатив сповна, бо живу своє єдине життя з жінкою, яку не кохаю. Розумієш, тоді я мусів піти, бо вона чекала дитину.
Та я не хочу, щоб за це заплатили наші діти. Вони ні в чому не винні. Давай навіть казати їм нічого не будемо. Не заважай їм стати на весільний рушничок.
Наталя погодилася, понад усе на світі вона хотіла, щоб її дочка була щасливою. Справили гучне весілля, незабаром у молодят з’явилися діти. Наталя з Степаном так і не стали на весільний рушничок, але їхні діти подарували їм спільних онуків.
Фото ілюстративне – pinterest.
