Врешті сваха моя залишилася незадоволеною дуже. На те, що дочка моя Людмила мені довіряє онука, а не їй. Сама поміркуй, а як може бути інакше? Я з Дмитриком з народження сиджу постійно. Я на цей час до них майже переселилася, – Наталка скаржиться сусідці.
Наталка – мама тієї самої Людмили, яка не догодила свекрусі.
– Живуть донька моя з зятем в квартирі, яка раніше моїй свекрусі належала, – пояснила Наталя, – після неї успадкував цю квартиру все мій чоловік, а після того, як наша єдина донька Людмила заміж вийшла, він дарчу на дочку оформив свою, зрозуміло. Квартира однокімнатна, але для молодого подружжя – гарне житло і просто чудовий старт, я вважаю.
Дійсно, в наш час для молодої сім’ї мати своє власне житло дуже важливо, від цього залежить їх добробут, адже орендувати зараз окреме житло то розкіш, а особливо, коли ви тільки стаєте на власні ноги, заробляєте мало і ще продовжуєтеся навчатися.
Справа в тому, що у батьків зятя Наталі, її сватів, теж є спадкова квартира. Цю квартиру ще колись сваха від своєї мами вже успадкувала.
Звісно, там квартира та без ремонту до сьогодні стоїть, на окраїні міста вона, але досить таки велика, простора, ще й двокімнатна.
Коли у Людмили з чоловіком з’явилося дитя, звісно, що місця в однокімнатній квартирі їм стало менше. Адже для дитини потрібна окрема кімната, та й чоловік хоче відпочити після роботи, а дитина гратися якраз хоче в цей час.
Дивилася на все це Наталя довго, а потім стала доньку та зятя підбивати на те, щоб він з мамою своєю поговорив на рахунок квартири, щоб вона їм свою двокімнатну віддала, щоб дітям краще жилося.
Та зять розчарував, мовляв, він мамі не раз натякав на це, але вона цієї теми уникає і жодного разу не погодилася уступити їм те житло.
Тому, довго не думаючи, Наталя сама вирішила з свахою своєю поговорити. Вона купила тортик і до свекрухи своєї доньки пішла.
Гарно посиділи, сміялися, розмовляли про життя, а потім, ніби випадково, Наталя стала розповідати, як їх дітям складно зараз, житло мале, мовляв, було б добре, якби сваха в свою квартиру пустила жити їх.
А сваха прямо каже:
– Бач ви які! Подарували своїй дочці квартиру – молодці. Нехай живуть діти, якщо така ваша ласка. А чому ми повинні зробити те ж саме, що ви? У вас однокімнатна квартира була, вона маленька дуже, її не шкода. А у нас квартира велика, двокімнатна – а це вже зовсім інша історія, це вже солідне майно. Мій чоловіка через рік-другий он піде з роботи, я на пенсію піду й що ми будемо робити? Наша квартира – наша надія на старість. Наша надбавка до пенсії. Навіть більше не піднімайте це питання, наша квартира – нам вирішувати і ми вже вирішили, що вона залишиться нам на старість, щоб ми добре жили і в дітей нічого не просили, не обтяжували їх. Я вас не примушувала квартиру моєму синові дарувати, це було лише ваше рішення і все.
Наталя дуже ображається тепер на сваху. Вона тепер думає, що вийшло якось не по-людськи зовсім, шкодує про своє рішення. А їм, що виходить, на старість нічого не треба? Чи таки сваха права – спочатку про себе думати потрібно, а не про дорослих дітей?
Фото ілюстративне.
