fbpx
Життєві історії
Наталя ледь не плакала. Вона дякувала мамі, за можливість пожити не сплачуючи оренду. Вона обіймала бабусю, обіцяючи не затягувати з правнуком або правнучкою. – Ми збираємо речі! Велике спасибі! Низький уклін! – як слід продумавши, Наталя прокашлялася і почала розмову про обставини, що змінилися

Наталя ледь не плакала. Вона дякувала мамі, за можливість пожити не сплачуючи оренду. Вона обіймала бабусю, обіцяючи не затягувати з правнуком або правнучкою. – Ми збираємо речі! Велике спасибі! Низький уклін! – як слід продумавши, Наталя прокашлялася і почала мову про обставини, що змінилися

Мама якраз перебралася до мене, допомагати з дітьми. А Юра тільки одружився. Орендувати? А навіщо платити чужим людям, якщо можна попроситися до мами? За матеріалами

Три роки. Не сплачуючи ні копійки. Удвох в двокімнатній квартирі. Мама там навіть не з’являлася, щоб не бентежити дружину Юри Наталю. Сама колись з бабусею жила, не побажала невістки такого ж.

Тимчасовий притулок швидко перестав сприйматися таким. Юра з Наталею змінили замки, і з ентузіазмом стали робити ремонт.

– Не треба, я сама потім як-небудь зроблю, – несміливо заперечила мама.

– Ми для себе! Ми б і орендоване житло відремонтували – нам же жити! – посміхнулася у відповідь Наталія, трьома реченнями завоювавши симпатію і звання милої дівчини.

– А потім квартиру купимо, з’їдемо, все тобі залишиться, на добру пам’ять від нас, – додав Юра.

Вони пофарбували стелю, переклеїли шпалери і поміняли лінолеум. На тому ремонт і закінчився. Але мама і цьому була рада. Хоча і не бачила, як змінилася її квартира.

– Батьки кухонний гарнітур замовили, мама з розмірами наплутала. А на Вашу кухню підійде. Треба? Безкоштовно! Юра сам все збере. Красота буде! – подзвонила Наталя.

– І моя кухня була хороша, не фанера з тирсою, а добротне дерево.

– Краса! Сучасність! Стиль! – вмовляла Юрина дружина.

– Добре. Якщо тобі так хочеться, – так в маминій квартирі з’явилася нова кухня.

Крім кухні, вони прикупили передпокій, спальню, стільці на металевих ніжках, а крісла були замінені на мішки. Звідки я знаю? За фотографіями в соціальних мережах. Мамині меблі були відправлена ​​на смітник.

Читайте також:ЧОЛОВІКУ ТА ДРУЖИНІ НЕ ВАРТО РОБИТИ ЦE З ОБРУЧКАМИ І ТОДІ ЇХ ЖИТТЯ БУДЕ ЩАСЛИВИМ, А ШЛЮБ МІЦНИМ: КIЛЬКА ПРAВИЛ, ЯКI ПOВИНЕН ЗНAТИ КOЖЕН

Потім прийшов час сантехніки: унітаз, труби, лічильники. Мама раділа, які ж Наталя з Юрою хороші! Навіть намагалася допомогти їм грошиками, від яких вони гордо відмовилися, завівши стару шарманку:

– Ми для себе робимо! І на орендованій би все в порядок привели. Нам же жити! Потім все тобі, на знак вдячності!

Балкон в маминій кімнаті був перероблений:

– У мене двоюрідний брат цим займається, знижку хорошу зробив, зовсім недорого вийшло. Зате який красивий балкон став! Ми не тільки для себе, але і для Вас намагаємося! Не чужі ж люди! – захоплено щебетала Наталя.

Квартиру вони так і не купили. Бабуся захворіла, вони з мамою домовилися жити разом. Якраз мій молодший підріс, до садка зовсім нічого залишалося. А раз Наталя і Юра такі чудові, то було вирішено виділити їм бабусину квартиру. І не просто виділити, а офіційно передати у власність їх сім’ї.

Юру посвятили в прийдешні плани. З Наталкою обговорили переїзд: вони до бабусі в однокімнатну, бабуся до мами в двокімнатну. Зрозуміло, їм було розказано і про долю квартири, в яку вони поїдуть жити: дарча на Юру, далі нехай самі розбираються, хто буде власником.

Наталя ледь не плакала. Вона дякувала мамі, за можливість пожити не сплачуючи оренду. Вона обіймала бабусю, обіцяючи не затягувати з правнуком або правнучкою. На такій радісній ноті всі стали збирати речі.

Перевалочний пункт був влаштований у мене вдома. Мама, бабуся і її речі чекали моменту, коли Юра з Наталею поїдуть в майже свою квартиру.

– Ми збираємо речі! Велике спасибі! Низький уклін! – як слід продумавши, Наталя прокашлялася і почала мову про обставини, що змінилися: – Раз у нас своя квартира, то ми дещо з собою заберемо. Юра сказав, що у бабусі все старе. Ви не проти?

Мама дала добро. Як вона подумала: ну, ліжко заберуть. Шафу. Стільці. На перший час.

– Ми з’їхали! – не менше радісно сповістила Наталя через пару днів.

Мама з бабусею викликали вантажну машину і рушили в путь.

У квартирі не було нічого. Взагалі нічого. Ні меблів, ні штор, ні кухні. Навіть лінолеум в одній з кімнат було знято і вивезено. Мама подзвонила Юрі.

– Ти впевнена? – поставив дивне питання. – Я на роботі був, речі збирали Наталя і її двоюрідний брат з одним. Ще не розпаковано нічого. Зараз подивлюся і назад відправлю. З Наталкою сам поговорю.

Через чотири години до маминого під’їзду під’їхала газель. Вивантаженням керував Юра з роздряпаним обличчям. Це Наталі не сподобалося, що її чоловік вирішив зробити повернення.

– Бабцю. А давай ти не будеш нічого переписувати? Нехай квартира на тобі так і залишиться, – попросив Юра, розчарований скнарості дружини, допоміг зібрати меблі і поїхав на нове місце проживання.

Брат розлучився через чотири місяці після переїзду. Наталя його не пробачила за те, що вона просто так три роки горбатилася в свекрушиній квартирі, купувала меблі, а її виселили в бабусин однокімнатний варіант, ще й обдуривши з офіційним оформленням власності.

Так що розлучення і дівоче прізвище. «Мила дівчинка» виявилася зовсім і не милою.

Мені було б шкода Наталю, якби не одна обставина: вона вчиться на п’ятому курсі. І за весь час шлюбу не пропрацювала жодного дня. Так що все було куплено на гроші Юри. Ну так: балкон ж! І китайський кухонний гарнітур. Обдурили дівчину.

You cannot copy content of this page
facebook