Наталка була нареченою не восени, коли зазвичай найбільше весіль, а навесні. Весело грали музики, і здавалося, що весь світ радіє її щастю.
Але без сумних ноток не обійшлося. Родина її коханого жила скромно, і батьки Наталки не були задоволені її вибором. Вони мали єдину доньку, добре заробляли і планували для неї значно кращу долю.
Сімейне щастя Наталки та Юрія тривало недовго. Батьки зробили все для того, щоб молодята розлучилися. Після розлучення Наталка з дитиною повернулася до батьків у село.
Батьки порадили їй поїхати за кордон: «Всі їдуть, і ти поїдь. Тут тебе нічого не тримає, а ми внучку виховаємо».
І Наталка поїхала.
Вона почала нове життя в Італії і за кілька років змінила свою долю. Вона стала іншою за цей час.
Зараз, коли їй уже за сорок, Наталка не хоче згадувати минуле. Головне – її донечка Віруся. Вона виросла, і тепер Наталка намагається дати їй усе, чого та бажає, адже весь цей час вона відчувала себе винною за те, що її донечка росла і без батька, і без неї.
Весілля Віри мало відбутися через місяць, і Наталка приїхала з Італії, щоб все добре підготувати, адже передвесільних клопотів було аж надто багато.
Зранку вони з дочкою вирушили на ринок. А потім планували відвідати ще кілька весільних салонів.
Наталка була рада, що свати у неї чудові. Вчора вона розмовляла з ними по телефону, і вони казали, що все зроблять, а вона допоможе фінансово.
«Замовляйте все, що хочете, я заплачу, мені для Вірусі нічого не шкода», – запевнила Наталка. – «Головне, щоб ви організували все, бо вас двоє, а я одна».
І дійсно, коли вона поговорила з майбутніми зятем і сватами, вони обіцяли, що зроблять весілля прекрасним. І все було добре, як і має бути.
Проте фраза свати «Осінь – пора весіль» змусила Наталку задуматися. Вона згадала, як колись ці слова говорив їй Юрій. Правда, тоді вони з Юрієм не мріяли про весілля – його батьки жили дуже скромно, і на велике свято у них не було .
Але мати Юрія заспокоювала Наталку: «Не переживай, все буде добре. Позичимо грошей, а потім поволі віддамо. Головне, що ви любите одне одного, а я впевнена, що ви будете щасливі».
Наталчині ж батьки були проти цього зв’язку. Вони вважали, що донька заслуговує на кращу долю. Вони погодилися на весілля, але знали, що зрештою розлучать їх. Все так і вийшло.
Але, незважаючи на все, Наталка все одно згадувала Юрія. Вона пам’ятала той теплий весняний день, коли вони йшли в РАЦС і думали, що це назавжди.
Всі ці роки в Італії вона думала про доньку, і допомогла їй купити квартиру в місті, а також відправила в медичний університет. На жаль, батьки не дожили до того часу, коли Віруся виходила заміж.
До сватання Наталка готувалася ретельно, адже з сватами вона говорила лише по телефону, а тут треба було особисто познайомитися, і показати себе з найкращої сторони.
У визначений день в двері їхньої квартири подзвонили, і коли Наталя відчинила, то обімліла – позаду приємної миловидної жіночки, яка була очевидно свахою, стояв сват, і це був… Юрій.
Наталя раптом відчула, що у неї земля пішла з-під ніг. Вона зблідла і не знала, що сказати. Але швидко порахувала, що якщо зять старший за її доньку на 3 роки, то це не може бути рідний син Юрія.
Сваха ні про що не здогадувалася, молодята теж, а ось Наталка не знаходила собі спокою.
У Юрія в очах теж вирувала буря, але він мужньо тримався. При нагоді, коли вони з Наталкою на мить залишилися самі в кімнаті, він пояснив, що після їхнього розриву він був довго сам, а потім зійшовся з Лілею, у якої був син, спільних дітей у них немає.
Тепер залишилося лише пояснити доньці, як сталося так, що її свекор – їй рідний батько. Адже відколи Наталя поїхала, її батьки не підпускали батька до дитини, тому Віра з татом не зналася і не спілкувалася.
Та доля вирішила все розставити на свої місця. І зараз Наталя і Юрій зрозуміли, що їм треба таки виправити свої помилки молодості.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
