fbpx

Наталія – щаслива володарка двокімнатної квартири майже в центрі міста, довго не могла вийти заміж. Скромний хлопець з села, Роман, здався їй хорошим варіантом для створення сім’ї. Можливо, все саме так би і було, якби у справу не втрутилася свекруха

Моя подруга нещодавно вийшла заміж. Її наречений – працьовитий хлопець з села, чемний, порядний, спокійний. Прямо не чоловік, а мрія. Ні, серйозно, вона його так розхвалювала, ніби продати хотіла. Через зайнятість, моє особисте знайомство з Романом відбулося тільки на весіллі Наталі. Якось швидко у них це все закрутилося – пожили разом кілька місяців – і під вінець.

Наталія – щаслива володарка двокімнатної квартири майже в центрі міста, у неї своя справа – невеликий квітковий магазин, який приносить непоганий прибуток. І раптовий шлюб подруги з простим сільським хлопцем здався мені дивним. Але, як то кажуть, мене ніхто не питав. Так що свою думку я при собі і залишила, головне, щоб подруга була щаслива. А вже з ким вона щаслива – справа другорядна.

Наталя довго не могла вийти заміж, зараз чоловіки дуже змінилися. А Роман здався їй хлопцем, в якого є душа. То ж вона вирішила, що Роман – хороший варіант для створення сім’ї. Можливо, все саме так би і було, якби у справу не втрутилася свекруха.

Мама Романа, Стефанія Михайлівна, приїхала з села на весілля сина, після весілля вирішила ще якийсь час побути біля молодят. Наталя щиро вірила, що це ненадовго, вважала, що тиждень-два можна потерпіти. Але згодом Наталя зрозуміла, що свекруха з’їжджати не збирається. Вона так і сказала Наталі:

– На кого я свого сина покину? Я ж бачу, що ти постійно на роботі, а Романа годувати треба, доглядати за ним.

Наталя зрозуміла, що це питання треба вирішувати відразу, то ж наважилася і попросила свекруху їхати додому. Але Стефанія Михайлівна, схоже, і не думала цього робити.

– Дім матері там, де її дитина. Ось народиш – тоді, може, зрозумієш!

Стефанія Михайлівна відразу перейняла на себе всі обов’язки господині дому. Тефлонові сковорідки вона просто викинула, за непотрібністю. Адже вона сама буде годувати синочка, і тільки особисто вирощеними продуктами, приготованими в чавунному посуді, що дістався їй у спадок.

Стефанія Михайлівна господарювала наповну, Наталя була в нестямі від усього цього. Їй навіть не хотілося повертатися додому.

Я сказала подрузі одну просту і розумну річ: «Всі проблеми від невміння відмовляти». Ось і скажи їй – «ні» і все. Ні, вона не буде годувати свого сина зі своїх сковорідок в твоїй квартирі. Ні, вона не буде у вас жити. Ні, будинок матері не обов’язково там, де будинок її дитини.

На жаль, саме Наталі, слово «ні» не допомогло. Роман, як з’ясувалося, сам запросив свою маму до них з Наталею пожити. І варто було Стефанії Михайлівні поплакатися сину, що безсовісна невістка наполегливо жене її з їхньої квартири, як Роман вирішив дружину на місце поставити.

Тоді вже Наталя не витримала і подала на розлучення. І отримала в подарунок зустрічний позов – на розділ спільно нажитого майна.

Ось тільки в список цього майна, з невідомої причини, потрапила і її квартира. Зрозуміло, нічого у них не вийшло. А от подарунки на весілля: мультиварку, два блендера, чайник, картину невідомого художника і підставку під ноутбук – Роман навіть ділити не став – сам забрав, разом з подарованими грошима.

Коли перед весіллям Наталя ідеалізувала свого нареченого, я подумала, але ж повинні у нього бути якісь недоліки. Чому б і не дріб’язковість в їх числі?

Від свого шлюбу, з фактичною довжиною в два місяці (це я вважаю від дати розпису до дати подачі заяви на розлучення), Наталя відійшла швидко. А ось Роман ніяк не вгамується – під час шлюборозлучного процесу, він знову відчув любов до Наталі, і тепер через день під її вікнами розповідає про свою неземну любов.

– Блендер хоч повернеш? – сміється Наталя над колишнім чоловіком.

А він у відповідь мимрить:

– Якщо мама дозволить.

Наталя каже, що до реєстрації шлюбу такого не було. І вона не розуміє, що могло статися з її чоловіком. А я думаю, що все це було, просто Наталя цього не помічала. Добре, що хоч зараз їй відкрилися очі на реальність. Сподіваюся, у неї буде все добре.

Фото ілюстративне – zastavok.

You cannot copy content of this page