fbpx
Без рубрики
“Ната тут живе! Я її чекаю. Може, її зараз і немає, але вона приходить!”

Щур мружився проти сонця і прискіпливо вдивлявся в єдине вікно на рівні другого поверху. Те вікно знаходилося на глухій, облізлій стіні старого особняка, який справляв враження більше aвaрiйнoго, ніж жилого, пише gazeta.ua.

Але, коли Ромко з Кольою наблизились, голосно вдав, ніби має дуже важливу бізнес–розмову по мобільному. Ясна річ, ніякого бізнесу він не мав. Так собі, бідолаха, місцевий бoжeвільний, молодий хлопець.

– Чи він завжди тут стоїть? – здивовано спитав Ромко. Коли минулого літа я приїжджав, тільки тут його і бачив. Ну і ще на базарі пару разів.

– Щось нічого не змінилося в цих Заліщиках. Як п’ять років тому зразу після школи поїхав до предків в Канаду, так тут все і залишилося. Слухай, а в тому будинку часом не Натка з Б–класу жила? Вроді як, тоже з мамкою звалила.

– Чуєш, Щур, там ніхто не живе! Йди додому!

Щур спершу вдав, шо не почув, чи не втямив, що це до нього. Але потім, скористався тайм–аутом, повільно так розвернувся і майже iстeрuчно вигукнув:

– Живе! Ната живе! Я її чекаю. Бачите – вазонок на вікні! Бачите? Якби вона його не поливала, він би засох! Може, її зараз і немає, але вона приходить!

І тут почулося бамканням годинника на ратуші. Вірніше, не на ратуші, бо її як такої не було більше, “совєти демонтували”, а на старому католицькому костелі. “Бам–бам–бам”.

Читайте також: ДРУЖИНА ПОМСТИЛАСЯ ЧОЛОВІКУ ТА ЩЕ Й ХИТРО “ВUТРAВUЛA” ЙОГО ІЗ ВЕЛИКОГО БУДИНКУ

– Третя година, – видихнувши, сказав Ромко і копнув камінчик, що покотився вниз вулицею. Ладно, пішли лазити. До Дністра ходи.

– Чуєш, старий, може скажемо йому нарешті, що вазонок насправді – пластиковий?

Автор – Ірина Вікирчак

facebook