Мама чоловіка живе за 500 кілометрів від нас, то ж ми з нею практично не бачимося, телефонуємо один одному приблизно раз на місяць. Допомагати батькам чоловіка поки немає необхідності, просити їх допомоги, на щастя, теж не потрібно. І такі відносини мене більш ніж влаштовували.
Але з народженням доньки все змінилося. Народилася внучка і бабуся вирішила приїхати поспілкуватися з нею. – Мама тобі допоможе! – тішився чоловік. – А ти в цей час зможеш зайнятися своїми справами!
Я не знала – радіти мені чи сумувати. Свекруха сама з великої родини, дітей у неї теж троє, а наша донька – вже четверта онука. До того ж досить довго вона працювала вихователькою. Так що за цю сторону питання я не переживала. А ось в тому, що зможу зайнятися власними справами, сильно сумнівалася, і, як виявилося, не дарма.
З дитиною свекруха досить швидко знайшла спільну мову. Зате майже повністю полетів наш режим – все виходило тепер пізніше, або взагалі скасовувалося, тому що свекруха ніяк не могла розлучитися з онукою. Але я подумала, що кілька тижнів можна і потерпіти.
Тепер замість того, щоб приділяти увагу дитині, я була змушена танцювати біля свекрухи. Тому що потрібно було витрачати час на приготування вечері з трьох страв. Серйозно, ми з чоловіком стільки не їмо в принципі. Купуємо якісь напівфабрикати, а тут треба було готувати повноцінні страви.
– Давай сьогодні запечемо індика, – захотіла свекруха. – З яблуками. Досить вже харчуватися напівфабрикатами. – Може, все-таки щось простіше, курку, наприклад, де ми зараз індика знайдемо?
Але свекруха настояла на своєму, наполягла, щоб ми з’їздили на ринок і купили індика. А потім ще пів дня його фарширували.
Ось кому точно «полегшало», так це чоловікові. У дитинстві мама постійно була зайнята роботою і він ріс дуже самостійним. Сам готував, прибирав, гуляв з собакою, доглядав за іншими тваринами, яких завжди було багато в будинку. В результаті сам вирішив вступати в інше місто і поїхав з дому в 17 років.
– Не розумію, – здивувалася я. – Коли твоя мама встигала стільки готувати?
– А вона і не готувала, – незворушно відповів чоловік. – У нашій родині всім господарством займався тато. Ну, і ми, коли підросли. Мама взагалі рідко була вдома.
Здається, після цих слів чоловіка я все зрозуміла – свекруха в своїй сім’ї не була абиякою господинею, але вирішила відірватися на нашій. Наступні дні я вставала зранку і чемно готувала їжу, щоб поки свекруха прокинеться все було готово. Не буде ж вона вчити мене варити борщ, якщо на плиті є суп.
І це подіяло – через кілька днів наша бабуся зібрала валізи і поїхала додому. Їй стало з нами не цікаво. А я тепер вмію готувати індика, фаршированого яблуками.
Фото ілюстративне.
