Софія повернулася з роботи дуже втомленою, сьогодні у неї був насичений день, провести вісім уроків, перевірити всі зошити, підготуватися на наступний день.
Але в такому ритмі жінка живе вже багато років.
Цього року відсвяткувала двадцятиріччя своєї педагогічної діяльності.
Особисте життя не склалося, то ж всю себе присвятила роботі, нещодавно навіть грамоту отримала з міністерства.
Жінка зробила собі кави – міцної і чорної, цей напій давав їй особливих сил.
Софія подивилася на календар і здригнулася – 17 лютого, день який вона не може забути вже 20 років.
Нахлинули спогади, важкі, але навіть через роки вони не втратили своїх барв.
Тоді Софія була студенткою університету.
Хороша дівчинка, яка жила рожевими мріями. Софія рано залишилася без батьків, то ж саме життя змусило її швидко подорослішати.
Все, що в неї залишилося, це невеличка двокімнатна квартира, яка потребувала капітального ремонту і мрія стати вчителькою, яка ось-ось здійсниться, адже Софія – студентка четвертого курсу університету.
А ще, Люба – сусідка і подруга Софії.
І хоч Люба була старшою від неї на цілих 10 років, вони дуже здружилися і підтримували одна одну.
Софія часто приходила в гості до сусідки, щоб допомогти їй з малюком.
Рік тому Любу покинув чоловік, то ж вона сама виховувала сина.
Софія з Любою часто сиділи вечорами і розмовляли про життя.
В один з таких вечорів до Люби заїхав Андрій. Це був її двоюрідний брат.
Для Софії це було кохання з першого погляду. Андрій теж дуже захопився дівчиною.
Вони почали зустрічатися, Софія літала на крилах від щастя – для неї це було перше, справжнє кохання.
Відколи не стало її батьків, дівчина ще не відчувала себе такою щасливою.
Андрій жив в сусідньому містечку, але майже щодня приїжджав до Софії.
Так тривало більше пів року. Софія вірила, що незабаром вони з коханим одружаться, Андрій обіцяв, що влітку вони справлять весілля.
І справив, але з іншою. Останньою про це дізналася Софія від своєї подруги Люби.
Та таємничо кудись збиралася, а коли Софія запитала, що за свято у неї, Люба відповіла, що в суботу одружується її брат Андрій.
У Софії земля пішла з-під ніг. Люба так просто про це говорила, наче й не знала, що Софія не уявляє собі життя без Андрія.
– А як же я? – ледь чутно промовила Софія.
– А що ти? – відповіла Люба. – Ти ще знайдеш собі когось, свого рівня.
Розумієш, ти сирота, до того ж, вчителька. Сама подумай, ну яке майбутнє чекає Андрія з тобою?
А ось його наречена – лікарка, з дуже заможної сім’ї. Їм і квартиру, і машину батько нареченої обіцяв.
То ж мусиш зрозуміти Андрія – ти йому не пара.
Софія не пам’ятає, як пережила ту суботу, коли одружувався її коханий. Лише запам’ятала дату – 17 лютого.
Далі рятувала робота, якій дівчина віддавала всю себе.
Не зчулася, як пролетіло 20 років. Андрія більше не бачила, лише чула від Люби, що він щасливий і у нього народився син.
З Любою теж бачилася рідко, лише по святах, коли вітали одна одну з днем народження чи іншими важливими подіями.
Люба ще раз вийшла заміж, в другому шлюбі у неї народилася донечка.
А Софія і досі була самотньою, прикривалася роботою, хоча справжня причина була у тому, що вона досі не могла забути Андрія.
І ось сьогодні пролунав дзвінок. Телефонувала щаслива Люба, запрошувала Софію на весілля до свого старшого сина.
Яскраво розповідала, яке гарне торжество планується і скільки буде гостей.
Між іншим, обмовилася, що Андрій з дружиною теж будуть.
Софія поставила слухавку і не знала, що робити.
В її душі було сум’яття – з однієї сторони варто було піти на весілля, привітати молодят, потішити своєю присутністю Люби.
А з іншої – там на неї чекала зустріч з Андрієм.
Софія не була впевнена, чи зможе вона справитися з своїми емоціями, коли побачить його, щасливого у парі.
Настав ранок суботи. На Софію дивилася красива сукня, яку вона придбала спеціально для торжества.
Але сил піти на це весілля Софія в собі так і не знайшла.
Весь день пролежала на дивані. Навіть не варила собі сьогодні своєї улюбленої, міцної, чорної кави.
Щоб подруга не образилася, Софія вирішила, що піде до них на наступні вихідні і привітає молодят, але на весілля піти вона не може.
Проплакала весь день, згадуючи свою безталанну долю.
А в понеділок Люба сама зателефонувала Софії.
Сказала, що так не робиться і вона її більше не хоче знати.
Що з це за подруга така, яка не прийшла на весілля, розділити разом з нею радість від одруження сина?
Софія не стала їй нічого пояснювати, адже ситий голодного не розуміє.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
