Моя мама живе в селі, вона вже старенька – 72 роки. В тому ж селі живе мій старший брат з сім’єю.
Вони з дружиною багато років доглядали нашу маму. Як тільки я стала жити в місті, в квартирі свого чоловіка, ми з братом Дмитром домовилися, що вони з дружиною доглядатимуть маму на старості, адже живуть близько, їм буде зручно, а мені їздити далеко, тому це буде дорого, та й часто приїжджати не зможу, адже робота, діти.
Дмитро погодився, вони з дружиною так і робили: добре доглядали маму, в усьому їй допомагали. Я з сім’єю, звісно, теж приїжджала до мами, але рідше, бо не було такої нагоди. Та, по можливості, завжди допомагали їй чим могли, садили і копали картоплю.
Згодом мама переписала хату на онуків, дітей мого брата, адже вони з сім’єю доглядали за нею.
Минали роки, все було добре. А потім, несподівано для всіх, Дмитро знайшов собі іншу, пішов з сім’ї, поїхав до тієї пані в місто далеко від нас. Відтоді мені його дружина щодня телефонує щодня, просить, щоб я забрала маму до себе, адже вона чужа їй людина і доглядати вона її не збирається. В хаті своїй нехай живе, але вона ходити до неї не буде, каже, щоб я шукала свого брата і він нехай з мамою і сидить.
Онуки, на яких оформлена хата, ще зовсім молоді, у них інші інтереси, доглядати за старенькою людиною вони не можуть, а зовиця не хоче. Я б не проти забрати маму до себе, в нас трикімнатна квартира, але мій чоловік проти. Гнат говорить, що нехай доглядає той, кому залишиться хата.
Мені прикро, бо я зараз на якомусь роздоріжжі, не знаю, що робити. Братові байдуже, він зараз влаштовує своє життя, йому не до мами.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
