Пишу вам зараз сюди, а у самої аж настрою немає після того вечора, неприємне відчуття залишилося лише і це на довго. Ну як так можна?
Я завжди непогано ставилася до дітей, якщо вони досить виховані, але тут навіть слів у мене немає зараз – до чого ж бувають вони з важким характером, з яким впоратися непросто і не виховані взагалі! Або їх батьки так виховали?
У нас з моїм чоловіком є 18-річний син, зараз вчиться він в іншому місті, але з ним ніколи в гості не соромно було сходити.
А якщо збиралася суто доросла компанія, то бабусі сина свого ми завжди залишали. А тут таке, що навіть слів немає.
Загалом, запросили ми з чоловіком своїх старих друзів, ми вже багато років знаємо їх. Колись вони були в нашій дворової компанії – дружили ще підлітками в середині 90-х, а в 2001-му ми з чоловіком розписалися після його армії і відразу народився у нас син.
А ця парочка зіграла весілля в 2007 році, до цього просто зустрічалися. А потім вони поїхали на батьківщину подруги, довго чекали дітей, народили, а зараз приїхали у відпустку сюди з двома дочками – 6-ти років і 4-ох роки.
Звичайно ж – ми зателефонували їм! Захотілося зустрітися, за чашечкою чаю посидіти нам всім, молодість свою згадати.
Вони відразу почали хвалитися своїми дівчатками – мовляв, прийдемо всією сім’єю, у нас чарівні дочки, дуже милі та розумні. Ми їм запропонували залишити дівчаток у родичів, так як їм ні до чого буде слухати наші розмови.
Чесно кажучи, ми і не любимо дітей за столом, де сидять лише дорослі люди цілий вечір – постійно треба відволікатися на них. Але подруга мене запевнила, що дітям потрібна тільки кімната з диваном – вони постійно сидять з планшетами і вони гарно виховані, дивитися за ними не потрібно.
Прийшли вони до нас ввечері. Ну дівчатка, як всі діти – в міру верткі, в міру пискляві, вони дуже активні і цікаві.
Я ще з порога ввічливо попросила друзів стежити за своїми дітьми – у нас є кішка кусюча і царапуча, хіба мало що може статися. Та й взагалі – це правильно, якщо батьки самі стежать за своїми дітьми, адже вони їх знають найкраще.
Спочатку ми запропонували дівчаткам погратися в кімнаті сина, але їх увагу привернув великий телевізор в нашій з чоловіком спальній кімнаті і діти сказали, що будуть дивитися мультики, просто спокійно сидячи на дивані.
Ну добре, мене це тільки потішило, що діти самі знайшли для себе заняття, значить хай буде так.
Ми сидимо на кухні, подруга спокійно п’є чай, навіть не підводиться, не намагається дізнатися, як там зараз її діти.
У мене постійне хвилювання: дівчатка то шумлять, то мовчання якесь суцільне – нехороша ознака це відразу була для мене.
Я попросила подругу глянути за ними, але та тільки рукою махнула: мовляв, вони мультики дивляться, самі собі раду знайдуть, розберуться й без неї її діти.
Я сама пішла в кімнату – дивлюся: дівчата мій маленький столик з речами і косметикою облюбували, тягають біжутерію зі шкатулки, щось розкидають по кімнаті і вбираються по черзі. Я ввічливо так їх попросила все це не чіпати, тому що це не іграшки, а речі для дорослих жінок. Начебто заспокоїлися вони відразу, сіли на диван.
Скільки я ще раз друзів не просила зайти на дівчаток своїх подивитися – від них нуль реакції: типу все нормально, це ж діти, нехай граються там, головне, що вони нікого не турбують.
Потім я відчуваю запах моїх дорогих парфумів. Біжу в спальню – дивлюся, третина флакончика немає, діти ними обливаються. Я вже мало не в крик, кличу подругу, щоб допомогла мені зу сім цим впоратися. Вона знехотя прийшла, сказала пару слів дітям і пішла на кухню. Я зібрала всі флакончики і забрала їх у ванну, а ось про косметичку з кремами і декоративною косметикою в шухлядці просто забулася. Дівчата знову сіли на диван і включили звук голосніше.
Знову сидимо на кухні, мати не бігає до дочок, навіть не пошевельнеця, а я вже зовсім втомилася від тієї біганини. Минуло хвилин 10-15. Раптом чуємо дитячий вереск і гуркіт розбитого скла, ми всі пішли бігом в кімнату. На столику стояло незакріплене дзеркало, і воно вщент було просто по всій кімнаті!
Все було вимазане помадою! А сам столик і підлога навколо вимазані моїми кремами і все це в гарно так замішане пудрою, тінями і іншої косметикою. А це все дороге – зараз я собі такого дозволити купити не можу, часи вже далеко не ті. У мене алергія на дешеву, тому на ці речі я не скуплюся. А тепер тільки тюбики і коробки порожні валяються, нічого цілого не залишилося.
Я в сльози, пояснюю подрузі – скільки все це коштує, що зараз це для мене дуже великі гроші, адже потрібно ще й все і відразу купити, а вона мені: «Ти чомусь за дітей моїх малих не злякалася, а за косметику свою схопилася»!
Я вже з образою сказала приблизну суму всіх збитків і запитала: не хотіли б вони відшкодувати мені ці гроші? Подруга в крик – мовляв, стільки не може коштувати це барахло навіть разом з дзеркалом.
Чоловіки наші стояли осторонь і мовчали, а ми вже почали суперечку. Коротше, я цих друзів попросила піти з нашого будинку, і якщо у них раптом прокинеться совість, то від виплати збитку я не відмовлюся. Вони пішли, і, звичайно ж, з учорашнього дня вони так і не дзвонять мені.
Мені дійсно дуже шкода моє красиве дзеркало і дуже дорогу косметику навіть словами не передати, адже я ще не скоро собі зможу купити це все, зараз у нас з чоловіком дуже малі заробітки.
Я сама нею користуюся по чуть-чуть, дуже економно, тому що ми не такі вже багаті, а тут все одним махом знищено. Але навіть справа і не в цьому. Як так – прийти з дітьми, хоча ми цього не просили, а радили дітей залишити вдома, а вони зовсім навіть не дивилися за ними. Тепер я чужих дітей, кого не знаю, на поріг не пущу. Що за мода пішла – у всьому потурати забаганкам малим дітям.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
