Сьогодні пишу вам сюди, а у самої аж настрою немає після того вечора, неприємне відчуття залишилося лише і це на довго, на жаль. Ну як так можна?
Я завжди добре ставилася до дітей, якщо вони досить добре виховані, але тут навіть слів у мене немає зараз – до чого ж бувають вони з важким характером, з яким впоратися непросто і не виховані взагалі! Або їх батьки так виховали?
У нас з моїм чоловіком Євгеном є 18-річний син, зараз вчиться він в іншому місті, але з ним ніколи в гості не соромно було ходити. Він був ввічливим, слухняним і завжди поважав старших людей з самого дитинства.
А якщо збиралася суто доросла компанія, то бабусі сина свого ми завжди залишали. А тут таке, що навіть слів немає.
Загалом, нещодавно запросили ми з чоловіком своїх старих друзів до себе в гості, ми вже багато років знаємо їх та підтримуємо дружні відносини.
Колись вони були в нашій одній спільній компанії – дружили ще підлітками в середині 90-х, а в 2001-му ми з чоловіком розписалися після його армії і відразу народився у нас син.
А ця парочка наших друзів зіграла весілля в 2007 році, до цього просто зустрічалися. А потім вони поїхали на батьківщину подруги, довго чекали дітей, народили, а зараз приїхали у відпустку сюди з двома дочками – 6-ти років і 4-ох роки.
Звичайно ж – ми зателефонували їм відразу, як тільки дізналися про те, що вони повернулися! Захотілося зустрітися, за чашечкою чаю посидіти нам всім, молодість свою згадати.
Вони відразу почали вихвалятися своїми дівчатками – мовляв, прийдемо всією сім’єю, у нас чарівні дочки, дуже милі та розумні. Ми їм запропонували залишити дівчаток у родичів, так як їм ні до чого буде слухати наші дорослі розмови.
Щиро кажучи, ми і не дуже любимо малих дітей за дорослим столом, де сидять лише дорослі люди цілий вечір – постійно треба відволікатися на них. Але подруга мене запевнила, що дітям потрібна тільки кімната з диваном – вони постійно сидять з планшетами і вони гарно виховані, дивитися за ними не потрібно.
Прийшли вони до нас ввечері. Ну дівчатка, як всі діти – в міру верткі, в міру пискляві, вони дуже активні та цікаві до всього.
Я ще з порога ввічливо попросила друзів стежити за своїми дітьми – у нас є кішка кусюча і царапуча, хіба мало що може статися. Та й взагалі – це правильно, якщо батьки самі стежать за своїми дітьми, адже вони їх знають набагато краще.
Спочатку ми запропонували дівчаткам погратися в кімнаті нашого сина, адже там ще якісь іграшки були з його дитинства ще зберігалися. сподівалися, що вони можуть зацікавити дітей, але їх увагу привернув великий телевізор в нашій з чоловіком спальній кімнаті і діти сказали, що будуть дивитися мультики, просто спокійно сидячи на дивані.
Ну добре, мене це тільки потішило, що діти самі знайшли для себе заняття, значить хай буде так.
Ми сидимо на кухні, подруга спокійно п’є чай, навіть не підводиться, не намагається дізнатися, як там зараз її діти.
У мене постійне хвилювання: дівчатка то шумлять, то мовчання якесь суцільне – нехороша ознака це відразу була для мене.
Я попросила подругу глянути за ними, але та тільки рукою махнула: мовляв, вони мультики дивляться, самі собі раду знайдуть, розберуться й без неї її діти.
Я сама пішла в кімнату – дивлюся: дівчата мій маленький столик з речами і косметикою облюбували, тягають біжутерію зі шкатулки, щось розкидають по кімнаті і вбираються по черзі, загалом роблять все. що їм заманеться, не дивлячись на те, що всі ці речі чужі.
Я ввічливо так їх попросила все це не чіпати, тому що це не іграшки, а речі для дорослих жінок. Начебто заспокоїлися вони відразу, сіли на диван.
Скільки я ще раз друзів не просила зайти на дівчаток своїх подивитися – від них нуль реакції: типу все нормально, це ж діти, нехай граються там, головне, що вони нікого не турбують і дають батькам своїм відпочити.
Потім я відчуваю запах моїх дорогих парфумів. Біжу в спальню – дивлюся, третина флакончика немає, діти ними обливаються. Я вже мало не в крик, кличу подругу, щоб допомогла мені з усім цим впоратися.
Вона знехотя прийшла, сказала пару слів дітям і пішла на кухню. Я зібрала всі флакончики і забрала їх у ванну, а ось про косметичку з кремами і декоративною косметикою в шухлядці просто забулася. Дівчата знову сіли на диван і включили звук голосніше.
Знову сидимо на кухні, мати не бігає до дочок, навіть не пошевельнеця, а я вже зовсім втомилася від тієї біганини. Минуло хвилин 10-15. Раптом чуємо дитячий вереск і гуркіт розбитого скла, ми всі пішли бігом в кімнату. На столику стояло незакріплене дзеркало, і воно вщент було просто по всій кімнаті!
Все було вимазане помадою! А сам столик і підлога навколо вимазані моїми кремами і все це в гарно так замішане пудрою, тінями і іншої косметикою.
А це все дороге – зараз я собі такого дозволити купити не можу, часи вже далеко не ті. У мене алергія на дешеву, тому на ці речі я не скуплюся. А тепер тільки тюбики і коробки порожні валяються, нічого цілого не залишилося.
Я в сльози, пояснюю подрузі – скільки все це коштує, що зараз це для мене дуже великі гроші, адже потрібно ще й все і відразу купити, а вона мені: «Ти чомусь за дітей моїх малих не злякалася, не турбуєшся про них, а за косметику свою схопилася»!
Я вже з образою сказала приблизну суму всіх збитків і запитала: не хотіли б вони відшкодувати мені ці гроші? Подруга в крик – мовляв, стільки не може коштувати це барахло навіть разом з дзеркалом.
Чоловіки наші стояли осторонь та мовчали, а ми вже почали суперечку. Коротше, я цих друзів попросила піти з нашого будинку, і якщо у них раптом прокинеться совість, то від виплати збитку я не відмовлюся. Вони пішли, і, звичайно ж, з учорашнього дня вони так і не дзвонять мені.
Мені дійсно дуже шкода моє красиве дзеркало і дуже дорогу косметику навіть словами не передати, адже я ще не скоро собі зможу купити це все, зараз у нас з чоловіком дуже малі заробітки.
Я сама нею користуюся зовсім мало, економила, берегла, тому що ми не такі вже багаті, а тут все одним махом знищено. Але навіть справа і не в цьому. Як так – прийти з дітьми, хоча ми цього не просили, а радили дітей залишити вдома, а вони зовсім навіть не дивилися за ними. Тепер я чужих дітей, кого не знаю, на поріг не пущу. Що за мода пішла – у всьому потурати забаганкам малим дітям.
Друзі нам після того не телефонують, а коли я дзвоню – телефон не беруть. Я не знаю, як мені далі бути. Що робити, щоб вони повернули гроші мені?
Фото ілюстративне.
