– Найдивніше, що я зовсім не з тих людей, які вважають, що батьки чимось зобов’язані, навпаки! – розповідає тридцятирічна Наталя. – Батьки чоловіка – люди дуже заможні. У них дві квартири, котедж, у кожного свій автомобіль. А ми з чоловіком сплачуємо кредит на квартиру. І це мені подобається. Зате ніхто не скаже ні зараз, ні потім, що нам все батьки принесли на блюдечку. Ми добиваємося усього самі і нічим нікому не зобов’язані.
Тиждень тому Наталя збирала всю сім’ю у себе вдома – святкували перший день народження їхнього сина Тараса. Малюкові виповнився рік.
– Вирішили відзначити по-сімейному! – розповідає Наталя . – Запросили свекруху зі свекром і мою маму зі старшою сестрою і племінником. Я приготувала стіл, кімнату прикрасила, повісила плакати про те, як пройшов у нас цей перший рік, був у нас навіть маленький дитячий тортик зі свічкою. Звичайно, Тарасик ще не особливо розуміє сенс такого свята, але все ж таки…
Родичі Наталі прийшли на свято першими та принесли малюкові подарунки – велику яскраву каталку-машинку, будиночок з купою всяких замків, віконечок, що обертаються коліщаток і вимикачів, що викликав у іменинника скажений захват, великого плюшевого ведмедя, кілька книжечок для найменших і красивий костюмчик.
– Я навіть здивувалася, звідки у них гроші на це все! – розповідає Наталя. – Мама з сестрою живуть дуже скромно. У сестри хвора дитина, вона не працює, сидить з племінником вдома, чоловік її, на жаль, пішов від неї, не витримав усього цього. Ну ось, Галина з сином після розлучення і живе з мамою. Мама працює, сестра пенсію отримує на дитину, та скромні аліменти – ось і весь їхній дохід, а витрат чимало. Сестра молодець, рук не опускає, за вісім років багато чого досягла.
А потім прийшли свекруха зі свекром.
– Принесли коробку цукерок! – зітхає Наталя. – Люди йшли не куди-небудь, а на дитячий день народження! На рік! Кому це? Імениннику? Так він у нас цукерок ще не їсть, природно, і нескоро буде. Я була вражена. Ось скажи, це нормально взагалі? Люди йдуть на день народження до єдиного онука, ось так, без єдиної іграшки навіть! Як це?
Як бабуся з дідусем свекри себе за рік ніяк не проявили. Але, може бути, просто не встигли? Дитина ще маленька зовсім, без матері ніде не буває. Наталя справляється з сином сама, допомоги ні у кого не просить – вона їй просто не потрібна. Син здоровий, спокійний, з ним ніяких проблем. Зустрічаються з батьками вони регулярно, бабусі беруть онука на руки, розмовляють, співають пісеньки, не можуть ним натішитися.
Свекруха активно постить фотографії з онуком в соцмережах – отака сучасна просунута бабуся.
– Збирає лайки! – усміхається Наталя.
…Звичайно, свекрусі зі свекром Наталя не сказала ні слова, але ввечері, коли гості розійшлися, почала обговорювати ситуацію з чоловіком. Той теж був явно збентежений. Проте захищав батьків.
– Каже, що свято з самого початку не було дитячим, ми збирали дорослих гостей. Дитині всього рік, вона не розуміє ще, що таке день народження! Я кажу, зате він прекрасно розуміє, що таке подарунки. Подивися, як радів новим іграшкам! А чоловік каже – ну ось, були ж подарунки, і вистачить, скільки їх треба щось в рік… І взагалі, мовляв, любов вимірюється зовсім не подарунками!
А мені щось так прикро за моїх стало. Адже вони явно собі багато в чому відмовили, щоб нашому синові такі подарунки купити. А любов, виявляється, вимірюється не покупками. Тільки чим? Не зрозуміло…
Я все одно вважаю, що це ненормально, прийти на день народження до єдиного онука без сюрпризу? Дивні люди ці свекри. Адже самі сина ростили, що не бездітні ж. Сподіваюся, вони ще виправляться і зрозуміють, що не можна так відноситися до єдиного внука.
Фото ілюстративне – mama.
