Не можу сказати, що Вероніка моя подруга, але вже більше року ми з нею спілкуємося, так як ходимо в один зал займатися спортом. А днями Вероніка мене злегка ошелешила:
– Ні, ну ти тільки уяви! Квартиру нам обіцяли в травні ще здати! Ми вже скільки чекаємо, а в’їхати все ніяк не можемо. Весь цей час знімаємо квартиру на додачу до кредиту, і скільки це ще триватиме, незрозуміло, – поскаржилася вона мені в роздягальні фітнес-клубу.
– Брат мій теж недавно квартиру в кредит взяв, та ще й кредитів понабирав по дрібниці, – продовжувала Вероніка. – Але найцікавіше, що наші батьки почали цього літа будинок будувати! І це при тому, що у них є квартира в місті! Ми тут в боргах сидимо, а вони будинок будують! Ну хіба не егоїсти? Хіба люблячі батьки так себе поводять?
Послухала я її і подумала, як же часто у нас молоді сім’ї тягнуть ковдру на себе, а про батьків не думають взагалі. А деякі ще й примудряються говорити батькам, мовляв, не будете нам допомагати, ми вам в старості теж не допоможемо. Правда, чим можуть допомогти літнім батькам люди, які самі собі допомогти не в змозі, для мене – загадка.
Дорослі люди, які продовжують «тягнути» з літніх батьків, як правило, ніякої підтримки і допомоги в майбутньому їм не надають, тому що їм самим постійно потрібна допомога. Зараз у них кредит, потім у них машина, потім діти, яких спочатку треба вивчити, а потім одружити. А літні батьки так і залишаються на задвірках життя.
Так що, на мій погляд, правильно батьки Вероніки роблять: вони бачать, як діти «закопують» себе в кредити по вуха, розуміють, що допомоги від дітей, швидше за все, не буде, і допомагають собі самі: будують будинок, щоб років через 5-10 туди переїхати жити, а квартиру в місті здавати. Хоч яка, а влаштована старість. Все ж краще, ніж животіти на одну пенсію.
Фото ілюстративне – simed-dom.
