fbpx
Життєві історії
Наше срібне весілля треба було відзначити ще 5 років тому, бо ми побралися 30 років тому. Точно у цей день. Нам лише по 20 років було з Миколою, навчалися разом у інституті. Але цю таємницю ми не розповідали нікому

Ми з чоловіком вирішили відсвяткувати своє срібне весілля в колі рідних і близьких нам людей. У нас два сина: старший Ігор, який рік тому одружився, і молодший Владислав, 11 клас закінчує.

Я накрила стіл, невістка почала говорити тост, мовляв, вона захоплюється нами, це ж скільки всього треба пережити, щоб разом залишитися і зберегти почуття, нам би так.

Родичі, подарунки, тости все було. Тільки батьки мого чоловіка не приїхали, тепер вони далеко живуть у його сестри. І вже ближче до вечора, коли був приготовлений шашлик, взяв слово зять моєї молодшої сестри.

– Я коли з Іринкою своєю одружився, мені теща сказала, дивись, мовляв, у нашій родині розлучень зроду не було. Щоб разом ви жили не те, що до срібного, а до золотого весілля і далі. От ми, дивлячись на вашу гарну пару, теж будемо брати приклад.

Я промовчала, глянула на сестру, яка знала нашу таємницю, але теж мовчала. Справа в тому, що ще п’ять років тому срібне весілля треба було відзначити, ми побралися 30 років тому. Точно у цей день. Нам лише по 20 років було з Миколою, навчалися разом у інституті.

Одружилися, влаштувалися тоді працювати на одне підприємство. І з часом за роботою почали віддалятися один від одного. Але через два роки після першого гучного та студентського весілля ми тихо розлучилися. Дітей у нас не було, кожен повернувся до своїх батьків.

Оскільки працювали ми разом, то бачилися з Миколою щодня. От і дивлюся, що почав він до мене у відділ походжати через місяць після розлучення. То побалакати, то порадитись, то чайку в обід попити. Ніхто на роботі й не знав, що ми розлучені. Прізвище я не змінювала, своє розлучення ми не афішували, то всі й думали, що ми пара.

Так ми дружили ще три роки. Я тоді прямо його спитала, а чи не хоче він знову зійтися? Микола не погодився, сказав мені, що друг з мене хороший, а дружина не дуже. Микола любив приходити до мого тата, щось йому допомагати. А мама все намагалася його чимось смачненьким пригостити.

А потім якось у магазині я зустрілася свою колишню свекруху, тітку Ніну. Вона життя прожила, посадила мене на лавочку біля себе і каже, мовляв, діточки, подумайте, у вас така гарна сім’я була, та й за скільки часу ви не можете забути один одного.

Начальство наше здивувалося дуже, коли ми з Миколою їм повідомили, що нам належить три вихідних дні як новоспеченим молодятам. От і розписалися наново.

Кажуть, що не можна увійти двічі в одну річку. Напевно все ж таки бувають винятки. Ми з чоловіком прожили чудове сімейне життя. Добре, що батьки нас тоді так підтримали і дали таку мудру пораду.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page