Мені 63 роки, я пенсіонерка. В свій час я рано поїхала з дому, нас у матері було троє дочок. Жили ми небагато. Я була середня донька, закінчивши школу я поїхала поступати в інститут, жила в гуртожитку, потім знайшла роботу і почала знімати квартиру. Повертатися додому я не хотіла, бо не бачила там для себе перспектив.
Я багато працювала, заміж вийшла пізно, в 35 років, за вдівця. Мій чоловік був старшим за мене на 10 років, у нього вже була доросла донька. Жили ми в його квартирі. Але нещодавно мого чоловіка не стало, приїхала його донька і сказала, що мені треба виселятися.
Моєї молодшої сестри теж недавно не стало. Після неї в рідному містечку залишилася квартира. Дітей у Марії не було, тому вона завжди говорила, що якщо що, то її квартира залишиться мені. Я вирішила повертатися в рідні краї і вступати у спадок. Але вдома на мене чекав сюрприз.
Наша старша сестра Ліда вийшла заміж першою і залишилася вдома біля наших батьків. У них з чоловіком народилося двоє дітей. Зрозуміло, що оскільки Ліда доглядала наших батьків, то все майно перейшло їй, ми з молодшою сестрою Марією не мали нічого проти, це справедливо. Тим більше, що я жила в іншому місті. І Марія теж вийшла заміж в нашому містечку, вони з чоловіком купили собі житло.
Але далі почали відбуватися дивні речі. У нас було дві бабусі – по маминій і по татовій лінії. Коли їх не стало, їхнє майно перейшло дочкам нашої старшої сестри Ліди, про нас з Марією ніхто навіть не згадав. Ми знову вирішили – нехай так, все ж залишається нашим племінницям, не чужим людям.
А тепер ситуація з помешканням Марії. Її воля була така, щоб її квартира дісталася мені, але вона мене не дочекалася. Я поїхала додому через вісім місяців, по приїзду родичі радо мене зустрічають, але ні слова про оформлення квартири на мене. Виявилося, що Ліда і тут мене випередила, вступила у спадок, і оформила квартиру на себе, повідомивши нотаріуса, що інших спадкоємців немає.
Ліда планує продати цю квартиру. А коли я її запитала, де ж мені тепер жити, вона відповіла, що дозволить мені певний час пожити в цій квартирі, поки я не знайду собі житло.
Я на пенсії, і розумію, що грошей на власне житло я не зароблю. Що робити, не знаю. Ліда вважає, що вона все зробила правильно. Вона завжди повторює, що їй більше треба, бо у неї діти, вона старається заради них.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
