Склалося так, що свою доньку я народила, коли мені було 20, я тоді ще молодою була. Моя донька теж молодою стала мамою. В 23 роки познайомилася з чоловіком, згодом дізналася, що чекає дитину і вони відразу зіграли весілля.
Нічого доброго з цих відносин, на жаль, зовсім не вийшло, розлучилися вони відразу після того, як на світ з’явився мій онук. Колишній зять ніякого інтересу до дитини не виявляв, та й аліменти платити спочатку зовсім не хотів.
Загалом, розлучення моєї Віри було тривалим та складним, на жаль.
Спочатку Віра таки хвилювалася, а коли минуло трохи часу, вона вирішила, що потрібно влаштовувати своє особисте життя, адже вона ще молода жінка, у неї все життя попереду і вона має подбати й про себе також, щоб потім не було пізно, адже роки молоді збігають швидко.
На той час вже нам з моїм чоловіком вдалося продати бабусин будинок, який вона заповіла внучці, і взяти в кредит невеличку однокімнатну квартиру.
Наша Віра з онуком переїхали вдвох в нову свою квартиру, а ми з чоловіком вирішили, що ось зараз саме настав час пожити для себе. Адже нам ще і 50-ти років немає.
Ми мріяли, як будемо їздити на свою дачу та у відпустку за кордон, ходити в театр та на цікаві виставки чи музей, проводити вдвох тихі сімейні вечори, адже ми з чоловіком дуже добре жили у шлюбі. Але донька все вирішувала за нас.
Майже відразу після того, як Віра перебралася в нове житло, стала на всі вихідні привозити до нас свою дитину, постійно у неї було якесь пояснення на це. Спочатку вона говорила, що робить якийсь ремонт, потім вибирає хороші меблі та посуд.
А з часом Віра стала розповідати, що подружки покликали її посидіти в кафе, на виставу якусь з кимось йде, в кінотеатрі давно не була. Вона стала вільно себе почувати, і тепер вже й дозволу у нас не запитувала зовсім, а просто стала приводити онука до нас, коли заманеться, коли у неї була найменша в тому потреба.
Наш онук кумедний, добрий та дуже хороший хлопчик, і ми з задоволенням з дідусем проводимо з ним час. Але ж і ми ще не дуже старі з ним, донечку свою виростили, забезпечили всім чим могли, допомагаємо по можливості, але ж і хочемо трохи пожити для себе.
Та щочетверга, наче за розкладом, телефонує донька наша і просить в п’ятницю ввечері забрати нашого малого онука аж до вечора неділі.
І через деякий час нам стало чудово зрозуміло, що вона зустрічається з кимось. Але з нами і з сином вона його знайомити не хотіла. А через рік з’явився і інший чоловік, і історія знову просто повторилася.
Дочка приїжджає в п’ятницю до нас, вечеряє, що я приготувала, набирає різних домашніх заготовок з дачі, пиріжків або котлеток, які я приготувала для онука на вихідні, і їде додому до себе в квартиру відпочивати та розважатися. Як на мене, Віра живе своїм безтурботним життям, а про нас з батьком зовсім не думає.
Не подумайте, що я якась недобра мати. Але донька наша вже сама давно доросла жінка, вона працює та заробляє немало, отримує аліменти, дитина ходить в садок, в квартирі сама собі господиня, робить, що хоче, а не хоче, то й діла до неї не має ніхто.
Але вже кілька років кожні вихідні онук у нас вдома, а дочка пригощає домашніми заготовками подружок\, які я готую майже пів осені.
Я намагалася спокійно пояснити дочці, що ми раді її дитині, дуже любимо їх обох, але не настільки часто потрібно дитину залишати у нас, ми втомлюємося, хочемо теж відпочити. Віра не звертає увагу на мої прохання просто. І я боюся, що вона скаже:
“Якщо вас все не влаштовує, тоді я взагалі не буду привозити до вас онука!” – якось сказала вона мені.
Мені важко було після цих слів. І залишимося ми одні, а ми вже звикли, що малюк проводить з нами стільки часу.
Я навіть не знаю, як нам вірно поступити з чоловіком, у нас теж є своє життя. Чому на нас ще ображатися, коли ми їй і так все віддали? Чи маємо ми глядіти онука постійно? Чи вірно робить донька? Невже ми винні перед нею, бо вона дитину виховує сама?
Фото ілюстративне.
