fbpx
Життєві історії
Наш син живе далеко, Степан з дружиною та дітьми приїжджали лише на великі свята. Інша справа наша донька – Ірина. Вона часто телефонує, приносить мені свої речі ще в гарному стані, щоб мені було що одягнути. І ми вирішили свою квартиру віддати Ірині

Мій син, відколи одружився, ніколи мені не допомагав нічим. Приходив з дружиною і дітьми лише на свята. Степан ніколи ні мені, ні батькові не подзвонить, не поцікавиться нашим життям.

Інша справа – наша донька Ірина. Вона часто мені телефонувала, постійно щось радила, привозила свої речі ще в гарному стані, щоб я мала що носити. Батькові Ірина теж приносила речі зі свого чоловіка, дуже добре, що підходило за розміром.

Весь час доньці ми старалися допомогти більше, бо бачили, що вона горниться до нас, завжди намагається бути поряд.

Сергій, правда, жив у іншому місті, за 200 кілометрів від нас. А Ірина була близько, живе недалеко від нас, забігає до нас частенько.

Сама я того й не помітила, як вона вмовила нас з батьком подарувати їй свою квартиру. Ірина сказала, що на її брата надії мало, а вона доглядатиме нас на старості років.

Ми з батьком погодилися і, на жаль, навіть не порадившись з сином, відписали квартиру своїй доньці.

Відтоді, як ми зробили так, Ірина до нас і далі навідується, привозить свої речі і речі чоловіка, цікавиться нами, запитує, як у нас справи, але більше нічого.

Ми з чоловіком вже на пенсії, іноді щось просимо в Ірини, звертаємося за допомогою, але вона постійно занята, сидить з малою дитиною. Виходить, що ніби і не відмовляє вона нам в допомозі, але й нічим не допомагає. Часто хочеться звернутися до свого сина, але совість не дозволяє, адже ми так недобре вчинили.

А найприкріше для нас, що ми не знаємо, як тепер подивитися в очі синові, як сказати, що ми вчинили неправильно. Ми з чоловіком зараз хочемо виправити свій вчинок, але не знаємо як.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page