fbpx

Наш син привів невістку додому. В один прекрасний день я просто побачила дві сумки її речей у своїй квартирі. Вона навіть не вітається зі мною, зате порядкує гарно, бере мої сковорідки й каструлі. Коли вона на кухні, ніколи не закривається холодильник

Я свого часу багато уваги приділяла своєму чоловікові, ми з чоловіком все старалися для свого сина, адже він у нас єдина дитина, ми старалися все найкраще дати йому, адже маємо єдину надію на нього.

Якщо писати все спочатку, то ми з чоловіком дійсно занадто старалися для свого сина ще з раннього дитинства, він у нас один і дуже довгоочікуваний, вже й не сподівалися, що у нас будуть в родині діти, а тут таке щастя. Просто сталося диво, і я дізналася, що чекаю дитину, хоча фахівці вже руками розводили, говорили нам, що сподіватися на диво марно. Ось як таке диво потім не балувати?

Так, нашому синові багато було дозволено. Нам багато зауважень робили і в дитячому садку, і в школі, що ми свого сина ростимо справжнім егоїстом. Та ми уваги на зауваження не звертали, адже вважали, що все це через заздрість.

І виходила якось так, що я сама, та й чоловік, завжди вставали на бік власного сина Артема і сперечалася з усіма невдоволеними. Друзі та рідні намагалися розкрити нам з батьком очі, що син і нас не поважає зовсім, це ж добре видно усім оточуючим, але ми цього не бачили: дитина як дитина, підлітковий період проходить, всім в цьому віці складно.

Ми вже були в віці, але дякували долі, що все ж подарувала нам синочка, якого могло і не бути, тому в ньому лише бачили хороше.

Згодом Артем закінчив навчання в інституті, хоч особливо і не хотів, але ми його впрошували, майже, кожного дня. Влаштувався працювати, але згодом їх фірма розпалася, і він зараз тимчасово не працює, а просто вдома сидить, забезпечуємо ми його з батьком.

Нещодавно син Артем познайомився з дівчиною, почав приводити її до нас. Я засмутилася, бо ця дівчина якась зовсім невихована та недобра, вона навіть могла з нами не привітатися, коли приходила в нашу квартиру, за день і слова мені жодного не скаже, ще й дивно так дивиться на нас, хоча зустрічається зі мною, як не на кухні, то в коридорі в нашій квартирі. невже вона не розуміє, що господиня тут я?

У нас простора двокімнатна квартира, кімната у нас з чоловіком менша і у сина – більша. Спочатку ця дівчина стала просто приходити до сина в гості, потім всюди стали з’являтися її речі, а потім я взагалі помітила, що у сина в кімнаті дві її великі сумки і вона постійно ночує у нас.

Артем зовсім не радився з нами ні в чому, не прислухався до наших думок.

Вона переїхала до нас додому, але у нас ніхто нічого не питав. Моєму чоловікові якось байдуже: він з ранку мало не до ночі на двох роботах працює, адже сам забезпечує нашу родину. Я вже на пенсію вийшла, але іноді ходжу на підробіток, який знайшла нещодавно (прибирати квартири багатих людей), тому, домашні зміни, в основному, відбуваються у мене на очах. Я більше часу знаходжуся вдома.

Ця дівчина майже не спілкується з нами з батьком. Зате вона дуже швидко і вдало почала господарювати як в своєму будинку: бере усі каструлі, продукти, які ми купуємо за власні гроші, постійно по холодильнику лазить, займає ванну кімнату коли їй треба, навіть нас не питає.

Я спробувала зробити зауваження синові, але він відвернувся від мене зовсім, як тільки зрозумів про що я буду вести мову: “І що? У нас все спільне, мамо, вважай, що вона – моя дружина, просто грошей на весілля у нас зараз немає! Не дивно – син іноді з цієї пані ходить роздавати буклети на вулиці, а ще щось там в інтернеті підробляють, але ми цих грошей ніколи не бачили. Мало того – син іноді сам просить у мене або чоловіка “в борг”, але грошей вони не віддавали нам жодного разу.

А останнім часом навіть її подруги приходять до нас додому як до себе, нас з чоловіком ігнорують зовсім. А син наш завжди на стороні своєї нареченої, з нами не рахується зовсім, вже назріває між нами велике непорозуміння.

Дуже часто буває так, що я хочу щось приготувати – на кухні молодь сидить постійно, не пройти, місця мало для усіх. Таке відчуття, що у них готується якийсь план по виселенню нас з чоловіком з квартири, нам щось вирішити тут неможливо, син нібито нас не чує.

Вже уся наша родина говорить нам, щоб ми попросили сина, щоб він шукав собі окреме житло. Та нам шкода його, адже йому немає куди йти, ми йому не купили квартиру.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page