– Насамперед ви – бабуся, і у вас є обов’язки, – каже мені невістка Ніна. Зазвичай вона намагається мовчати і поводитися гречно, але зараз вона не витримала і вирішила дати волю емоціям.
– Помиляєшся, люба, насамперед я – жінка, і мені всього лише 44 роки, тому подобається це вам з Максимом чи не подобається, але я робитиму так як вважатиму правильним для себе. У вас своя сім’я, а мені треба дбати про особисте життя, – спокійно кажу.
– А чи не запізно вам про це думати? – ніяк не могла вгомонитися невістка.
– Це вже не твоя справа, – різко відповіла я. – Не тобі мене судити, бо ти навіть не уявляєш, через що мені довелося пройти.
Основна претензія невістки до мене – чому я не допомагаю їм з дитиною нарівні з її мамою. У сина з невісткою є півторічна дитина, і сваха до них бігає щодня відколи онук народився.
Я ж тримаюся осторонь. Подарунки купую, грошима іноді допомагаю, зустрічаюся лише по вихідних, і то не завжди. У них тепер своя родина, нехай стараються і дбають. Те, що до них сваха прибігає щодня, мені не дивно. Невістка молода, не все вміє і знає, от мама їй і допомагає, а я тут до чого?
Загострилася ситуація нещодавно, коли син з невісткою зрозуміли, що я більше не самотня, і зустрічаюся з одним чоловіком. Ми з Владиславом пішли в торговий центр і там випадково зустріли всю компанію: син, невістка, теща і дитина теж гуляли по торговому центру.
Сваха так мене зміряла, що мені аж не по собі стало, мовляв, я постійно кажу, що в мене немає часу з онуком сидіти, і тепер вони зрозуміли, на що і на кого я його витрачаю. Мама накрутила доньку, і тепер у невістки до мене купа претензій, вона вважає, що ми з свахою по черзі маємо допомагати їй з малюком.
– Свого сина я виростила, а твій син – це твої проблеми, – прямо пояснила я невістці, і вона на ці мої слова неабияк образилася.
Але ж вона і справді н уявляє, яким було моє життя. У 18 років я дізналася, що чекаю дитину. Батько дитини відразу вмив руки, втік в невідомому напрямку, навіть аліменти не платив.
Додому, до своїх батьків, я повернутися не могла, у них, крім мене, було ще троє дітей, їм було про кого дбати. То ж я жила в гуртожитку, вчилася на заочному, а з дитиною мені допомагала вахтерка, тітка Зіна.
Легше не стало навіть тоді, коли я вийшла на роботу, бо витрати були немалими, і я ледь зводила кінці з кінцями. Про особисте життя і мови не могло бути, я жила заради свого сина. Працювала багато, щоб літом звозити його кудись на море, це було обов’язковою програмою.
Син виріс, і відразу після університету захотів одружуватися. Я була проти, вважала, що це зарано, але втручатися не стала, хоче – нехай одружується, забезпечує родину, і нехай собі щасливо живуть, а я, нарешті, подбаю про себе.
Я стала більше уваги приділяти своєму зовнішньому вигляду, оновила гардероб, почала користуватися косметикою. Я нарешті стала собі подобатися, я наче помолоділа.
Владислава я зустріла випадково, на одній з ділових зустрічей. Він на 2 роки молодший за мене, давно розлучений, дітей не має. Владислав відразу мене попередив, що має щодо мене серйозні наміри і планує зі мною одружитися, навіть дітей ще хоче.
Я спочатку скептично ставилася до його пропозиції, а потім подумала – а чому б і ні? Я ж ніколи не мала особистого щастя, а поряд з Владиславом мені добре і спокійно.
У мене є своя невелика двокімнатна квартира, діти живуть окремо, їх сваха житлом забезпечила. Не розумію, що їм не подобається? Я ж у них нічого не прошу. А те, що не допомагаю, то в мене так виходить просто.
Я вважаю, що заслужила бути щасливою, і що я нічого не винна своїм дітям. А от невістка має іншу думку, вона переконана, що справжня бабуся має поводитися так як її мама – не відходити від них і від онука.
А яка ваша думка? Я погана бабуся? Чи в 44 роки я таки ще маю право бути щасливою жінкою і дбати лише про себе?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.