Два роки тому я вийшла заміж за Івана. Свого житла ні у мене, ні у нього не було. Іван давно жив окремо, в орендованій квартирі, в якій ми почали жити після одруження. Квартира мені не подобалася, їй потрібен був ремонт. Але ремонтувати чужу квартиру не хотілося.
Тому я не переставала мріяти про власне житло, постійно говорила чоловікові, що треба збирати на іпотеку. Набагато простіше віддавати гроші, коли знаєш, що платиш за своє житло.
Але ось збирати у нас не виходило. Зарплати у нас з чоловіком середні, до того ж левову частку заробітку ми віддаємо як орендну плату. Знімали ми двокімнатну квартиру, тому як варіант я запропонувала чоловікові зняти однокімнатну, вважаючи, що так буде дешевше і ми швидше назбираємо, але чоловік не погодився.
– Так ми швидше розлучимося, ніж назбираємо. Дивись сама: у нас з тобою різні графіки роботи. Ось я пізно прийшов, але тобі не заважаю, бо ти спиш в дальній кімнаті і мій шум тебе не турбує. А ось ти встала рано, але теж мені не заважаєш. Отже менше всяких дрібних непорозумінь.
В його словах була неабияка частка істини, тому тему переїзду в менше житло я закрила. Але почала шукати варіанти дешевшої двокімнатної квартири. Однак і тут чоловік знайшов переконливий аргумент – цю квартиру, за його словами, він знімає вже дуже давно, і жодного разу у нього не було ніяких проблем з господинею або сусідами. А в новій ще невідомо як обернеться, щоб не довелося з речами переїжджати з місця на місце.
Жили ми спокійно, мої рідні в іншому місті, свекруха до нас не втручалася. У нас з нею взагалі були чудові стосунки. Вона мене не прагнула повчати, сина зайвий раз не турбувала, уваги до себе не вимагала. У неї було своє життя, що всіх влаштовувало. Бачилися ми в основному на святах під час сімейних застіль.
Всіма справами з квартирою займався чоловік, я в це не втручалася зовсім. Два роки ми жили в квартирі, нібито знімаючи її, поки я, бува, не з’ясувала дуже цікаву деталь. Що квартиру нам здає мама чоловіка. Проявилася ця інформація абсолютно випадково.
Нас запросили на день народження чоловіка свекрухи. Ми сиділи за столом, спілкувалися, вона запитала, як там справи у моїх рідних. Вони познайомилися на весіллі і тепер періодично свекруха справлялася про їхні справи. Слово за слово, ми почали говорити, і свекруха розповіла про те, що має ще одну квартиру. Я відразу здогадалася, що мова йде про наше помешкання, але цю тему відразу закрили.
Вдома я запитала про це чоловіка прямо, він відпиратися не став, сказав, що так, квартира належить його матері, і гроші за оренду насправді йдуть їй. Такий договір у них був відразу ж, як він в цю квартиру в’їхав. Цього я ніяк не могла зрозуміти – це як так, здавати квартиру власному сину?
Іван сказав, що нічого такого він в цьому не бачить. Він дорослий чоловік, тому повинен допомагати мамі, ось він так і поєднує приємне з корисним. А мені не сказав саме через це, бо знав, що я так відреагую.
– Ну дивися, житло все одно довелося б знімати, мамі все одно довелося б допомагати. У підсумку вийшло б набагато складніше. А так живемо, ніхто нас не вижене, якщо хочеш ремонт, то давай зробимо. Я з мамою говорив, вона не проти.
Ось ніби все правильно він говорить, але мене ця ситуація все одно коробить. Чоловік через кілька днів сказав, що якщо мені так простіше, то я можу вважати, що ми платимо іпотеку, адже в підсумку квартира дістанеться нам. Але я його поправила, що не нам, а йому, бо це буде тільки його спадок. Іван відповів, що це дрібниці.
Не знаю, як ставитися до цієї ситуації. Ніби як яка різниця, у кого знімати, якщо свого житла немає. З іншого, платимо разом, тому що бюджет спільний, але я в цій квартирі не господиня.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
