Спадок може зробити чужими навіть найрідніших людей. В цьому я переконалася на власному прикладі. Мене звати Ірина, мені 62 роки. Я була заміжня, але дітей у мене немає, так вийшло. З чоловіком ми розлучилися, він потім знову одружився, у нього все добре, тільки я після цього заміж так і не вийшла. Жила сама, іноді допомагала своїй рідній сестрі і її доньці.
У мене є сестра Олена, а у неї дочка Ольга. Після батьків нам дісталася хороша квартира, ми її продали і кожна з нас змогла купити собі двокімнатну квартиру.
Я ще працюю, мій колега Анатолій давно приділяє мені знаки уваги, ми з ним зустрічаємося, але я боюся, що і він мене кине. Але Анатолій робить все, щоб я так не думала, і я погодилася з ним жити, тому ми вирішили розписатися. Але коли про це дізналася моя сестра, то вона тут же встала на диби. Адже вона хотіла, щоб я продала свою квартиру і купила собі одну кімнату, а їм віддала частину грошей і її дочка змогла купити б собі однокімнатну квартиру.
Мені було дуже прикро, адже ніхто з них за мною не доглядав, коли я сильно захворіла і не працювала. У мене іноді і поїсти нічого було, а вони самі приходили з порожніми руками і питали, чи є у мене чого поїсти і попити. Спасибі Анатолію і моїм друзям, які допомогли мені в скрутну хвилину. А тепер їм мою квартиру подавай– бачте, у мене дітей немає. Так що мені тепер – і не жити, чи що?
Я розумію, племінниці треба, вона заміж виходить, не приведе ж вона чоловіка в їхню двокімнатну квартиру. Але про її майбутнє мали б дбати батьки, а не я. Одним словом, я їм відмовила. Вони пробували переконувати мене, приходили до мене мало не щодня, але, як тільки дізналися, що у мене є чоловік, то відразу всі спроби припинили.
Я дуже вдячна Анатолію, що він дав моїй рідні відсіч. У дочки Анатолія, Оксани, життя теж не склалося – чоловік її кинув, і вона залишилася одна з двома дітьми. Вона сама їх тягнула як могла, працювала на двох роботах, щоб у її дітей було все, як у повних сім’ях.
І тоді ми з Анатолієм вирішили, що він переїде жити до мене, а свою квартиру віддасть дочці. Так як Толя отримував пенсію і працював, то ми вирішили, що будемо віддавати дочці всю пенсію, а самі будемо жити на дві зарплати, я думаю, що нам вистачить.
А Оксана знайшла собі роботу за фахом. Вона починала працювати в відділенні банку простим помічником, працювала з клієнтами, допомагала їм, а потім пішла по кар’єрних сходах і зараз завідує філією банку. Оксана зустріла молодого чоловіка, він полюбив і її і її дітей, вони одружилися, в загальному у неї життя налагодилося.
Тепер ми могли спокійно з Анатолієм поїхати на море – хотіли відпочити від всіх колотнеч, які у нас трапилися останнім часом. Але тут нас запросила на день народження моя сестра. Вона накрила гарний стіл, приготувала багато смачних страв. І все це було лише заради спадку, за столом вона знову почала розмову про квартиру, але я її обірвала і сказала, що квартиру я вже заповіла Оксані, так що вона їм не дістанеться.
Ось тут я почула про себе багато чого, навіть того, що я про себе не знала. Відтоді сестра зі мною не спілкується, та й не тільки сестра, а й її дочка, але мені це вже все одно, це навіть на краще, чи не будуть більше вони мене діставати своєю квартирою. Я не розумію таких родичів: вони не піклуються про тебе, не допомагають тобі в скрутну хвилину, але квартиру їм подавай.
Я пішла до нотаріуса і написала заповіт на Оксану: вона дуже мені допомагала разом з Анатолієм, коли я хворіла, я думаю, що дівчина заслужила цю квартиру.
Фото ілюстративне – takiedela.
